Array Collective work - Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.)

Неодноразово у курганах із похованнями представників скіфської еліти фіксуються залишки дерев’яних возів. Їх можна вважати поховальними возами, згаданими Геродотом. Такі рештки представлені знахідками коліс та залізних деталей кріплення. До деталей оздоб таких возів традиційно відносять і бронзові навершшя. Вважається, що такі вироби оздоблювали дах поховального возу, а дзвіночки, якими вони були оснащені, мали відганяти злих духів від душі небіжчика.

Відомі і археологічні свідчення про навмисне травмуванняна поминках. Наприклад, у заповненні вхідного колодязя кургану Чортомлик було знайдено кістки тварин, які лишились від поминальної трапези та шість фаланг людських пальців, на яких було простежено ножові надрізи.

Неодмінним атрибутом скіфських поховальних пам’яток є рештки тризни, що фіксуються у вигляді слідів вогнищ, на яких готували їжу, а також рештки самої поминальної їжі (кістки тварин) та розбитого посуду (особливо амфор). Усе це знаходять у навколокурганному рові, шарах насипу або біля кургану. Серед залишків тризни можуть траплятися і ритуальні дарунки покійному. Прикладом такого приношення є залишки церемоніального головного убору, знайдені у насипу великого аристократичного кургану Лугова Могила.

Зазвичай у скіфських курганах сліди тризни концентруються біля західної перемички (не заглиблена частина рову, прохід). Це пов’язується із поганським світоглядом, коли захід сонця асоціювався зі смертю, а душа померлого відправлялась до потойбічного світу саме у цьому напрямку. Зрідка у ровах фіксуються поховання собак чи коней (Велика Білозерка, Жовтокам’янка), дослідники припускають, що ці тварини грали роль провідників у засвіти або охоронців.

Не виключено, що такі ритуальні проводи душі померлого і подальший священний шлюб душі померлого царя із богинею показані на довгій золотій пластині церемоніального головного убору, що була знайдена у кургані поблизу с. Сахнівка на Черкащині.

«Після похорону скіфи очищуються. Спершу вони змазують голову якоюсь мастю, змивають її, а після того очищують і все тіло: ставлять три жердини, нахиляючи одну до одної і обгортають їх товстою вовняною тканиною, закривають нею все навколо, ставлять усередину такого намету з жердин і тканини посудину, а в неї кидають розпечені камені… Отже, насіння цих конопель беруть скіфи, потім залізають під вовняні тканини і сиплять насіння на розпечене каміння і насіння, падаючи на каміння, горить, димить і дає пару таку густу, що подібної до неї не буває в жодній еллінській паровій лазні. І скіфи, задоволені паровою лазнею, кричать радіючи. Отака в них лазня, бо вони, звичайно, зовсім не миють свого тіла водою. Їхні жінки змочують шерехатий камінь і на ньому розтирають кипарисову деревину, також кедрову деревину та ладан і потім цією густою рідиною змазують усе тіло та обличчя. І від цього вони, по-перше, приємно пахнуть, а по-друге, коли вони потім знімають шар цієї масті, їхня шкіра стає чистою і блискучою» (Herod, IV, 73, 75).

Цю частину ритуалу важко підтвердити даними археології. Проте маємо низку даних про використання скіфами насіння коноплі. Відомі його знахідки у горитах, а також нещодавно було простежено сліди коноплі на золотих конусах із кургану IV ст. до н. е. могильника Сенгілієвське-2 на Ставропіллі.

«Коли минає рік, вони влаштовують нове святкування. Вибирають найкращих слуг із тих, що залишилися (всі вони скіфи з народження, бо ті, що служать цареві, він їх сам обирає собі, а рабів він собі не купує), отже, з цих слуг п’ятдесят вони задушують і до того ще п’ятдесят коней із найкращих. У них виймають шлунок, очищують його всередині, наповнюють соломою і зашивають. Ставлять на дві деревини половину колеса внутрішньою стороною доверху, а іншу половину кладуть на інші дві деревини. І таких деревин вони встромлюють у землю багато. Потім пропускають крізь тіло коня товсту жердину як до шиї і підіймають коня на колеса так, щоб передні колеса підтримували плечі коней, а задні біля стегнів підтримували черево. Обидві ноги звисають, не досягаючи землі. На коней нав’язують віжки та вуздечки, тягнуть наперед і прив’язують до колів» (Herod, IV, 72).

На жаль, активна оранка земель навколо курганів, не лишає великих сподівань на знахідки подібних поминальних ритуалів скіфів. Проте поодинокі випадки археологічної удачі дають надію на майбутні відкриття. Так біля вже згаданого кургану Чортомлик, який, на думку Ю. В. Болтрика та О. Є. Фіалко, може ототожнюватися з гробницею царя Атея, було розкопано частину довкола курганного простору. Тут археологи зафіксували кілька скупчень людських та кінських кісток із деталями вузди. Оскільки ці знахідки не були поміщені в могильну яму, а просто лежали на давній похованій поверхні, автори публікації цієї пам’ятки пов’язали їх із рештками мертвих охоронців – почту похованого царя.