Array Collective work - Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.)

Повертаючись до свідчень Геродота, зауважимо, що заслуговує на довіру і локалізація царських поховань. Нагадаємо, він писав, що: «Могили їхніх царів розташовано в місцевості Геррів, в тому місці, до якого Борисфен судноплавний, пливучи від моря… І коли так вони [скіфи] об’їздять із покійником усі племена, вони прибувають у країну Геррів, яка є областю останнього підвладного їм племені і місцем поховання царів» (Herod, IV, 71).

Існує велика наукова дискусія щодо локалізації місцевості Геррів. Найбільшу проблема криється у ідентифікації річки Герр, за якою і був названий край. На сьогодні найбільш вірогідним є ототожнення з однією із двох сучасних річок – Конки чи Молочної. Саме це, а також наявність у регіоні так званого Великого Лугу у низинах Дніпра концентрації і заможних поховань знаті у VII–V ст. до н. е., і найбільших курганів скіфської аристократії IV ст. до н. е. схиляє до правомірності такої локалізації Геррів. На це вказує також згадка про судноплавність Дніпра – отже, це місцевість південніше порогів.

«Так вони ховають своїх царів, а інших скіфів, коли ті помирають, найближчі родичі кладуть на вози і перевозять їх до домів приятелів. І кожен із них приймає їх і частує всіх, хто супроводжує померлого, водночас підносячи йому всі ті страви, якими частує і живих. Отак сорок днів возять незнатних людей, а вже потім їх ховають» (Herod, IV, 73).

Відомі свідчення, які підтверджують традицію тривалого прощання з небіжчиком. Зокрема, Ю. В Буйновим та В. Б. Шевченком було помічено, що в рештках поминальної їжі, що збереглися в продуктах корозії бронзового казана з невеличкого кургану № 14 біля с. Черемушна на Харківщині, законсервувалися окислами личинки синіх м’ясних мух. За розмірами істот було видно скільки часу казан із м’ясом стояв у відкритому стані – від одного до двох тижнів. Отже, приблизно стільки тривало і прощання з померлим.

Ще на початку ХХ ст. дослідникам було зрозуміло, що найбідніші за інвентарем підкурганні поховання належали рядовим общинникам. У подальшому було з’ясовано, що у постгеродотівський час скіфи почали ховати найбідніших осіб і у ґрунтових (без насипів) похованнях: Мамай-Гора, Скельки у Нижньому Подніпров’ї, Барвінкова Гора у Поворсклі та ін. Такі невеликі могили не містять жодних престижних речей, а лише мінімум зброї, посуду та заупокійної їжі. Такий поховальний звичай не відбився у писемних джерелах, а виявлений лише на основі даних археології.

Отже, інформатори Геродота, або безпосередньо сам історик були знайомі в деталях із особливостями скіфського поховального обряду. Помітно, що риси, притаманні для церемоніалу IV ст. до н. е., Геродоту ще не відомі. Описуючи похорон царя, грецький автор розкриває синхронний йому і найбільш традиційний варіант поховальної практики.

Саме поєднання даних археологічних розкопок та писемних джерел дає змогу реконструювати певні ритуальні практики скіфів, а також відстежувати зміни у них протягом часу.

Основою релігії давніх греків був політеїзм, багатобожжя. Віра в силу незліченних богів і божеств, що населяють недосяжний Олімп, інші численні гори, ліси, моря і ріки, була спільною для всіх еллінів. Поети описували особливості життя цих богів. Олімпійських згадували найчастіше, інших – богів більш віддалених місцевостей – звеличували на місцях. Тисячі і десятки тисяч божеств і героїв описали грецькі автори. Завдяки тому, що в античності фактично не було чітких релігійних канонів, єдиної правильної догми, поетична думка створила десятки різних варіантів життєписів і просто пригод богів.

Найвідомішими для всіх еллінів були мешканці Олімпу: Зевс, Гера, Посейдон, Гестія, Деметра, Персефона, Аполлон, Артеміда, Афіна, Діоніс, Гермес, Аїд, або за іншою версією, Плутон, Гефест і Геба. З них останніх зараховували до олімпійських далеко не всі міфотворці. Те, що їх усі греки знали, не означало, що вшановували в усіх античних полісах однаково. Навіть в такому місті як Афіни, зовсім не Зевсові вклонялися найбільше. Ніхто не мав сумнівів щодо його першості серед богів, але головнішою для мешканців міста була Афіна. Що й казати про інші міста Ойкумени, які берегли свою історію заснування, пам’ятали своїх героїв, вирішували, хто з богів більше прихильний саме до них.

Наприклад, Аполлон допоміг грекам, що заселили береги моря сучасної України, заснувати свої поселення на новому місці. У кожному з нових полісів його вшановували усією громадою. В Ольвії влаштували святилище на головній священній ділянці міста, в Пантікапеї збудували величний храм, найбільший в усьому Причорномор’ї, в Херсонесі зображали на монетах. У Тірі й Ольвії цей бог очолив пантеони, тобто став головним богом цих міст. Він привів понтійських греків на нову землю. І як же було йому не дякувати. Звернувшись у святилище Аполлона, хто в Дельфи, а хто в Дідіми, вони отримали пораду оракула. Вустами пророчиці Аполлон показав їм, куди рушати кораблями, де їх чекає успіх у новому житті.