Array Collective work - Історія цивілізації. Україна. Том 2. Від Русі до Галицького князівства (900–1256)

Що ж до краніологічної серії з Північної Буковини (василівської), то в ній простежується певна тенденція до високолицьості, високоорбітності та вузьконосості – ознак, властивих західним слов’янам. Аналізуючи варіації лицьового, орбітного та носового покажчиків у цій групі, М. С. Великанова зауважила, що вони ухиляються в західнослов’янському напрямку та лежать, по суті, поза східнослов’янськими межами коливань цих ознак. Причини цих відхилень можуть мати різне пояснення: а) василівська серія походить із кам’яних саркофагів біля давньоруського храму, які належали знаті, родинні зв’язки якої простягалися далеко за межі Північної Буковини; б) морфологічні особливості василівської серії вказують на певну антропологічну спорідненість східних і західних слов’ян карпатського регіону. Останнє здається переконливішим, оскільки і за носовим, і за орбітним показником василівська вибірка доволі схожа зі слов’янськими серіями карпатського регіону, які походять із території сучасної Румунії.

На іншому підґрунті склався антропологічний тип давньоруського населення Середньої Наддніпрянщини, де напередодні утворення Київської Русі існував полянський племінний союз. Як і всім іншим східнослов’янським групам, йому були властиві специфічні пропорції лицевого скелета (відносно низьке лице з низькими орбітами та доволі широким носом), за яким воно відрізнялося від більш високолицих, високоорбітних і вузьконосих носіїв черняхівської культури першої половини І тис. н. е. Водночас відмінності між давньоруською людністю Середньої Наддніпрянщини виражені слабкіше, ніж в інших регіонах України, а за деякими важливими краніологічними ознаками, надто виличним діаметром, ці групи доволі схожі. Останнє, на думку тієї ж М. С. Великанової, дає змогу припустити певну роль черняхівського елементу у формуванні антропологічного типу полян. Ще категоричніше із цього приводу висловилася Т. І. Алексєєва: поляни, по суті, є безпосередніми нащадками черняхівців, однак це, безумовно, перебільшення: весь комплекс наявних на сьогодні даних свідчить про те, що фізичні риси давньоруської людності Середньої Наддніпрянщини склалися в процесі взаємодії двох основних морфологічних компонентів – грацильного черняхівського та відносно масивного, носієм якого, очевидно, були племена празько-корчакської культури, фізичний тип яких залишається невідомим унаслідок обряду кремації, поширеного серед слов’янських племен у додержавний період їхньої історії. За даними краніології, саме в цьому регіоні, що став центром формування Київської Русі, простежується доволі глибока лінія антропологічної спадковості, а саме: племена лісостепової зони доби бронзи – скіфи лісостепової смуги – населення черняхівської культури – полянський племінний союз. Саме тут, принаймні з доби бронзи, кілька тисячоліть поспіль був поширений один і той самий одонтологічний тип – середньоєвропейський, що й нині переважає на етнічній території українського народу.

Черняхівський морфологічний компонент істотно вплинув також на формування антропологічних особливостей давньоруської людності Дніпровського Лівобережжя – нащадків літописних сіверян та південних полян (лубенська, ліплявська та інші групи). Показовою щодо цього є краніологічна серія з некрополя ХІ–ХІІ ст. поблизу с. Камінного на правому березі середньої течії ріки Псел: за більшістю ознак вона доволі схожа з черепами із черняхівських могильників Середньої Наддніпрянщини. Водночас, як і давньоруські серії Правобережжя, вона масивніша, ніж черняхівські, що свідчить про наявність властивого всім східним слов’янам масивного компонента. Що ж до ступеня сплощення обличчя, то черепи з камінського некрополя виразно тяжіють до краніологічної серії поблизу с. Верхній Салтів. У сучасній науці міцно утвердилася думка про те, що ця пам’ятка була залишена іраномовними аланськими племенами VІІІ–ХІ ст. верхів’їв Дону та Сіверського Дінця – носіями салтівської, або салтівсько-маяцької культури, який характеризується доліхомезокранією, середнім за шириною, різко профільованим обличчям, різким випинанням носових кісток, тяжіючи за цими ознаками до аланів Північного Кавказу. Отже, морфологічний тип давньоруського населення Дніпровського Лівобережжя сформувався за участі принаймні трьох компонентів: «власне слов’янського», черняхівського та салтівського (аланського).

Порівняння черняхівських та аланських серій виявляє певні відмінності між ними: алани були більш високолицими, мали більшу довжину носових кісток, ширші орбіти, сильніше розвинений надбрівний рельєф. Однак у них є й деякі спільні риси, які стосуються основних розмірів черепної кришки, кутів випинання обличчя та носа. Наявність спільних рис фізичної будови, властива цим групам, пояснюється тим, що їхній антропологічний тип склався на основі так званого «неопонтійського» субстрату, який включав істотний давньосередземноморський, тобто південноєвропеоїдний компонент. Починаючи принаймні з енеолітичної доби, «неопонтійські» антропологічні варіанти були вельми поширені у степовій зоні Східної Європи. У І тис. до н. е. – І тис. н. е. вони були щільно пов’язані зі скіфсько-сарматським світом.