Array Collective work - Історія цивілізації. Україна. Том 2. Від Русі до Галицького князівства (900–1256)

Поширюючи власні володіння на заході, київські князі вже наприкінці X – на початку XI ст. вийшли на лінію Західного Бугу і включили до складу власного домену Берестейську волость. Приналежність її до Київської землі неодноразово було засвідчено на сторінках літописів. Але ще раз варто підкреслити, що туровські, та й волинські землі нерідко виявлялися в міцній залежності від Києва (Лисенко, 1974; 1991). Говорячи про прикордонну ситуацію на Дніпровському Лівобережжі, розглянемо не лише північні, але й північно-східні ділянки. Тут теж проводилися значні за обсягом дослідження (Археологія… 1986, с. 295–303; Шинаков, 1990, с. 146–149; Поляков, Шинаков, 1997). А про південно-східний район мова вже йшла вище під час розгляду власне південноруських рубежів (Рис. 6).

Загальноприйнятою є думка, що підпорядкуванню території східних сіверян передувало державне освоєння західних районів цього літописного племінного союзу. Сновськ (сучасний Седнів) стояв на кордоні із чернігівським та північнішим мікрорегіоном, Стародуб – поблизу північного кордону «Руської землі» у вузькому значенні цього терміна, по сусідству зі східними сіверянами та в’ятичами. Лінія Чернігів – Сновськ – Стародуб та Чернігів – Сновськ – Новгород-Сіверський ніби вказують на основні напрямки поширення політичної влади Чернігова. Очевидно, ці міста були форпостами державного освоєння прикордонних областей радимичів і в’ятичів (Стародуб), в’ятичів і східних сіверян (Новгород-Сіверський), оскільки і Сновськ був форпостом освоєння земель сіверян західних (Зайцев, 1975, с. 70).

Але археологічні дослідження внесли певні корективи до цієї схеми. Так, картографування археологічних об’єктів дає змогу виділити на Лівобережжі Дніпра два початкові напрямки феодалізації та християнізації території літописних сіверян. Перший з них: Чернігів – Сновськ – Стародуб. По цій лінії, тобто по басейну р. Снов в басейн р. Вабля, кінцевою крапкою в X ст. був район Кветуні нижче Брянська. У синхронних комплексах на могильниках цього напрямку зафіксовані поховання за різними обрядами. Згаданий факт вказує на різноетнічний склад населення в цьому пункті. Раніше намічався ще один напрямок поширення політичної влади феодальної верхівки: Чернігів – Седнів – Новгород-Сіверський. Але тут аналогічні синхронні поховальні пам’ятки не фіксуються. Можна вважати, що інтенсивний процес феодалізації в цих місцях почався пізніше, ніж на вищезгаданому напрямку – десь наприкінці X ст., коли, як свідчать дослідження Новгорода-Сіверського на Десні, саме з’являється державна фортеця. Другий генеральний напрямок на Дніпровському Лівобережжі простежується з району літописного Переяславля Руського на Курськ. Під час детальнішого аналізування археологічних матеріалів із Курського Посейм’я було встановлено, що район підпав під пильну увагу центральної влади доволі рано, а це, зокрема, відбилося у великій щільності заселення околичної території та її християнізації.

Повертаючись до розгляду північних кордонів південної «Руської землі» треба зазначити, що в історії Чернігівської землі період X – першої половини XI ст. був часом формування найважливіших ранньофеодальних центрів, етапом складання політичного та територіального ядра цього князівства. Таким ядром землі-князівства став північно-східний сектор «Руської землі», що випереджала в розвитку феодальних відносин інші давньоруські території. Основним фактом формування території Чернігівського князівства було підпорядкування державній князівській владі «племінних» територій східних сіверян, радимичів та в’ятичів у інтересах панівного класу «Руської землі», і передусім знаті її північно-східної частини.

Північним кордоном власне чернігівської території можна вважати болота Перисте і Замглай – природну межу з радимичами Х – ХІІ ст. Біля східної межі цієї території (р. Снов), за 30 км від Чернігова, розташовувалося одне із головних міст другої складової частини територіального ядра Чернігівського князівства – Сновськ. Найбільшими містами новгород-сіверської території були ще й Новгород-Сіверський та Стародуб.

За 24 км на схід від Стародуба, на лівому березі р. Ваблі, розташовувалося містечко Синін міст, південніше, на правому березі Судості, розташовувався Радощ (сучасний Погар). Синін міст і Радощ, мабуть, були прикордонними пунктами. Від Брянська і Трубчевська ці міста відділені широкими лісами межиріччя Судості та Десни.