Array Collective work - Історія цивілізації. Україна. Том 2. Від Русі до Галицького князівства (900–1256)

Енуков В. В. 2003. Русь и бывшие племенные территории (на примере Посемья). Археологія та історія Північно-Східного Лівобережжя (І – початку II тис.). Суми, с. 7–14.

Енуков В. В . 2003. Некоторые вопросы обороны Курского княжения. Археологія та історія Північно-Східного Лівобережжя (І – початку II тис.). Суми, с. 93–111.

Зайцев А. К . 1975. Черниговское княжество. Древнерусские княжества Х – ХІІІ вв. Москва, с. 57–117.

Котляр М. Ф. 1975. Воєнне мистецтво Давньої Русі.

Кучера М. П., Іванченко Л. І . 1987. Давньоруська оборонна лінія в Пороссі. Археологія, 59, с. 67–69.

Кучера М. П . 1999. Слов’яно-руські городища VІІІ–ХІІІ ст. між Саном і Сіверським Дінцем. Київ.

Кучінко М. М. 1993. Історично-культурний розвиток Західного Побужжя в IX–XIV століттях. Луцьк.

Лысенко П. Ф. 1974. Города Туровской земли. Минск.

Лысенко П. Ф . 1991. Дреговичи. Минск.

Моргунов Ю. Ю. 1996. Древнерусские памятники поречья Сулы. Курск.

Моргунов Ю. Ю . 2003. Самсониев Остров: Пограничная крепость на посульской окраине Южной Руси в ХІ–ХІІІ веках. Москва.

Моця О. П. 1996. Південно-західні кордони Київської Русі за матеріалами поховальних пам’яток. Początki sąsiedztwa. Pogranicze etniczne polsko-rusko-słowackie. Rzeszów, s. 91–96.

Моця О. П., Покас П. М . 1998. Яблунівські кургани: хронологія та етнічна приналежність населення. Археологія, 2, с. 62–72.

Населення Прикарпаття і Волині за доби розкладу первіснообщинного ладу та в давньоруський час. 1976. Київ.

Орлов Р. С., Моця А. П., Покас П. М . 1985. Исследования летописного Юрьева на Роси и его окрестностей. Земли Южной Руси в ІХ – ХІV вв. Киев, с. 30–60.

Плетнёва С. А . 1973. Древности Черных Клобуков. Свод археологических источников. Вып. Е1–19. Москва.

Поляков Г. П., Шинаков Е. А . 1997. Летописный Рогов. Любецький з’їзд князів 1097 року в історичній долі Київської Русі. Чернігів, с. 118–119.

Шинаков Е. А . 1990. Северные границы «Русской земли» X века. Тезисы историко-археологического семинара «Чернигов и его округа в ІХ – ХІ вв.». Чернигов, с. 146–149.

Нестор Літописець, характеризуючи етнічний стан усього слов’янського світу наприкінці І тис. н. е., змушений був константувати: «тако разидеся Словеньскии языкъ темже и грамота прозвася Словеньская».Правда його ж теорія про дунайське походження цієї етнічної спільності та її подальше розселення на європейських просторах нині не має жодних реальних підтверджень. Достовірнішим є бачення такої конструкції як суто книжної. У ній нема жодних спогадів про дійсний рух народів на нові землі або ж відображення «колективної пам’яті» про таке переселення. І все ж, прийнявши таке твердження літописця за основу, історики-славісти різних поколінь досліджували окремі спільноти в межах конкретних етносів цієї частини ойкумени в контексті аналізу їхніх внутрішніх та міжнародних процесів, а також у динамічному розвитку та певній трансформації. Східнослов’янський світ в очах дослідників видозмінювався.

Дослідження східнослов’янських старожитностей другої половини І тис. н. е. Дають змогу виділити два періоди в їхньому розвитку: V–VII та VIII–X ст. (Баран, 2000, с. 26). Під час розгляду проблеми конкретного люду на конкретних територіях у першому із цих періодів значення мають не лише писемні повідомлення, а й археологічні матеріали та дані антропології та мовознавства. Під час другого з виділених етапів у Середньому Подніпров’ї починають формуватися осередки державності. Паралельно із соціальним розвитком активізуються і етнічні процеси, для вивчення яких передусім варто використовувати літописні повідомлення.

У VІ–VІІ ст. н. е. слов’янська людність розділилася на чотири культурні групи, відомі в археологічній типології під назвами колочинської, пеньківської, празько-корчацької та дзедзіцької культур. Перші три виникли ще у V ст. на території сучасної України та у деяких суміжних областях Росії та Білорусі, а остання – в Середній і Північній Польщі не раніше як VІ ст. До цього варто додати й те, що у матеріалах іменьківської археологічної культури Середнього Поволжя теж виявлені деякі елементи слов’янських культур V–VІІ ст. Надалі на сучасних українських теренах на межі VІІ–VІІІ ст. відбулися помітні зміни в матеріальній культурі. А на основі попередніх виросли лука-райковецька культура на Дніпровському Правобережжі (аж до Карпат) та волинцевська, а потім роменська – на Дніпровському Лівобережжі. Вже в межах цих культурних ареалів формувалися нові племена й племінні союзи, на основі яких далі створювалися структури Київської Русі.