Джеффрі Арчер - Надходить та година

– Побачимося вдома за вечерею, – сказав Джайлз. – Я ще маю кілька справ. І до речі, сестро, дякую.

Гаррі гукнув таксі, і вони з дружиною зайняли заднє сидіння. Джайлз не рушив з місця, поки автівка не повернула за ріг і не зникла з поля зору. Тоді він рушив швидким кроком у напрямку Фліт-стрит.

Наступного дня Себастьян піднявся рано-вранці. Прочитавши «Файненшел таймс» і «Дейлі телеграф», він просто не міг збагнути, як його мати сподівається виграти цей процес про наклеп.

«Телеграф» розповідала своїм читачам, що якщо зміст листа майора Фішера залишиться таємницею, це ніяк не допоможе справі пані Кліфтон. «Файненшел таймс» зосередилася на проблемах, з якими зіткнеться «Судноплавна компанія Беррінґтонів», якщо її голова програє справу і буде змушена подати у відставку. Акції компанії впали на шилінґ, оскільки багато її акціонерів уже вирішили, що леді Вірджинія переможе. Себ відчував, що найкраще, на що могла сподіватися його мати, була розділена думка присяжних. Як і всіх інших, його вельми цікавило питання, що ж такого є в листі, який пан Трелфорд не дозволяє йому прочитати, і якій зі сторін це може допомогти. Коли Себ зателефонував матері після повернення з роботи, та уникала відповіді на цю тему. Він навіть не пробував розпитувати про це батька.

Себастьян з’явився в банку навіть раніше, ніж зазвичай, але коли сів за свій стіл і спробував розібрати ранкову пошту, то виявив, що не може зосередитися. Після того як його секретарка Рейчел поставила йому кілька запитань, що лишились без відповіді, вона здалася й запропонувала йому повернутися до суду і не приходити, поки присяжні не винесуть вердикт. Той неохоче погодився.

Коли таксі виїхало з Сіті на Фліт-стрит, Себ помітив жирний заголовок «Дейлі мейл» і вигукнув:

– Зупиніться!

Таксі пригальмувало біля бордюру. Себ вискочив і побіг до газетяра. Простягнув йому чотири пенси і схопив примірник газети. Коли стояв на тротуарі, читаючи першу шпальту, відчував суперечливі емоції: радість за неньку, котра тепер, без сумніву, виграє цю справу і буде виправдана, і смуток через дядька Джайлза, який явно пожертвував своєю політичною кар’єрою, аби зробити те, що вважав чесним вчинком, адже Себ знав, що його мати ніколи не дозволила б побачити цей лист комусь, хто не входив до сімейного кола.

Він сів у таксі й, споглядаючи у вікно, зважував, як би відреагував він, якби зіткнувся з такою ж дилемою. Чи довоєнне покоління керувалося іншими моральними засадами? Себ не сумнівався в тому, що зробив би його батько, або в тому, як мати розсердиться на Джайлза. Його думки звернулися до Саманти, котра повернулася до Америки, коли він її підвів. Що б вона зробила за подібних обставин? Якби тільки вона дала йому другий шанс, він більше ніколи не припустився б тієї ж помилки.

Себ зиркнув на годинник. Більшість богобоязливих людей у Вашинґтоні все ще спали, тому він усвідомлював, що не може зателефонувати доктору Вульф, директорці школи своєї доньки Джессіки, щоб з’ясувати, чому вона так терміново хоче переговорити з ним. Це може бути…

Таксі зупинилося біля Королівського суду на Стренді.

– З вас чотири шилінґи і шість пенсів, шефе, – сказав таксист, перебиваючи його думки.

Себ вручив йому дві пів крони.

Коли вийшов із таксі, камери одразу замерехтіли спалахами. Перші слова, які він міг розрізнити серед галасу репортерів, були:

– Ви прочитали листа майора Фішера?

Коли суддя Лейн увійшла до судової зали номер чотирнадцять і зайняла своє місце у кріслі з високою спинкою на узвишші, то була вкрай не задоволена. Адже не сумнівалася, що хоча й твердо звеліла присяжним не читати жодних газет, поки проходив цей процес, єдиною темою, яку вони обговорюватимуть у кімнаті для присяжних цього ранку, буде перша шпальта «Дейлі мейл». Її честь навіть не уявляла, хто ж злив у пресу зміст листа майора Фішера, але це не завадило їй, як і всім іншим у цій залі суду, мати свою думку.

Хоча лист і був надісланий пану Трелфорду, суддя була певна, що це не він. Адже він ніколи не застосовував таку невизначену тактику. Вона знала багатьох адвокатів, які заплющували очі, навіть потурали такій поведінці, але не Дональд Трелфорд. Він швидше програє справу, ніж плаватиме у таких каламутних водах. Її честь також була впевнена, що це не могла бути й леді Вірджинія Фенвік, адже це лише нашкодило б її справі. Якби витік змісту листа міг би їй допомогти, вона була б першою підозрюваною в списку.