Олександр Зубков - Здіймання. Саксайуаман. Осколок вічності

Матвій доїв плоди, які у них залишилися після обіду та пішов до річки, освіжитися й умити обличчя приємною прохолодною водою. Він вже не відчував такого страху перед крокодилами, однак, все ж з побоюванням спостерігав за ними. Незабаром Матвій повернувся і знову взявся до роботи. Поки він видовбував середину, Куідель теж перекусив і викупався в річці. Матвій з тривогою краєм ока поглядав за індіанцем і крокодилами, що плавали поблизу нього. Однак щонайменша спроба хижаків наблизитися до своєї здобичі закінчувалася невдачею, Куідель плавав як риба і миттєво опинявся на березі. Бадьорий та свіжий він повернувся до роботи з новими силами.

Довжина каное становила близько чотирьох метрів, тому друзі, працюючи над ним, не заважали один одному. Деревина під ударами сокир знімалася немов масло, чому Матвій не переставав дивуватися. Сонце давно сховалося за обрій, але чоловіки продовжували працювати, і з настанням темряви, каное нарешті прийняло потрібну їм форму. Матвій відійшов на декілька кроків і подивився на результат їхньої спільної роботи.

– Невже воно буде стійко стояти на воді? – недовірливо запитав він Куіделя.

– Ми ще не зовсім закінчили, – відповів той, – але навіть в такому вигляді воно зможе відмінно плисти. Нам залишилося зовсім трошки. Зараз ми перевернемо його, а вранці відшліфуємо дно. Після цього можна сміливо спускати човен на воду.

З цими словами Куідель підсів під каное і, не вдаючись до допомоги Матвія, перекинув догори дном.

– Тренування з сокирою пішли тобі на користь, – посміхнувся Матвій, – бачиш, як зміцнів.

– Це тому, що каное стало значно легше, – не зрозумів його жарт Куідель, – ми ж зрізали більшу частку.

Матвій кивнув і вирішив більше не жартувати з індіанцем.

«Все-таки різна культура, різне виховання, як би не образити», – подумав він, а вголос додав:

– Думаю, пора. Сьогодні лягаємо так само: спочатку ти, потім я тебе зміню, але розбуди мене, будь ласка, незадовго до сходу сонця. Якщо небо дозволить, я не хочу пропустити цей дар.

– Добре, – погодився Куідель, збираючи інструменти в сумку.

– Ти пам'ятаєш, я пропонував закріпити нашу дружбу обрядом? – раптом запитав він. – Якщо не заперечуєш, звичайно.

Матвій нічого не знав про обряди індіанців, тим більше про те, яку сутність вони несуть, але щоб не образити Куіделя, погодився. Тим більше, що відчував до нього величезну симпатію і глибоку повагу.

– Зрозуміло, я не проти. Але я нічого не знаю про ваші звичаї та обряди, вважаю, було б правильно, якби я розумів його зміст і наслідки, хоча впевнений, що ти не запропонуєш мені чогось такого, про що я зможу шкодувати надалі.

– Твоє бажання цілком природно і справедливо, – відповів індіанець. – Обряд полягає в обміні нашою кров'ю. Ми зробимо невеликі розрізи на зап'ястях, після чого з'єднаємо їх на хвилину. Протягом цього часу «наші вищі я» будуть відкриті для вищих сил, і ми обміняємося частинками душі. Це надасть величезну перевагу для подальших спільних справ. Ми зможемо відчувати один одного на відстані. У певні моменти зможемо навіть розмовляти. Це, звичайно, складно, але, все ж, можливо.

Матвій здивовано дивився на індіанця, не маючи сил поворушитися. Він чув, що таке можливо, але в те, що подібне може відбуватися з ним, насилу вірилося. Але серйозний погляд Куіделя казав сам за себе, тому він вирішив не сперечатися і запитав перше, що спало йому на думку.

– А… А мені потрібно про щось особливо думати під час обряду?

– Я все зроблю сам, – спробував розвіяти замішання приятеля індіанець, – твої думки самі знайдуть потрібне русло в цю священну для нас хвилину.

– Тоді, почнімо, – з властивою йому допитливістю надихнувся Матвій.

– Вибач, я забув сказати, що дія обряду вкрай складно скасувати. Для цього одного нашого обопільного бажання буде недостатньо.

– Зрозуміло. Але я впевнений, що жодної хвилини не пошкодую про те, що зараз зроблю.

Куідель віддано подивився в очі Матвія і дістав ніж.

– Ставай на коліна, – промовив він, і сам опустився на землю. Матвій встав на коліна і простягнув Куіделю руку. Індіанець спочатку зробив невеликий розріз на своєму зап'ясті, потім те ж саме зробив із зап'ястям Матвія. Червона кров заструмувала по шкірі чоловіків, і вони поєднали місця порізів. Матвій не зводив погляд від індіанця, але той підняв голову до неба, заплющив очі, і почав нашіптувати якісь фрази, які він не міг розібрати. Подивившись за прикладом Куіделя в небо, Матвій побачив над собою стільки зірок, скільки йому не доводилося бачити жодного разу в житті. Він вдивлявся в безкраї простори з неприхованим захопленням, і тут йому здалося, що зірки стають більше, немов наближалися до них. Матвій хотів моргнути, але боявся, що це видіння припиниться, тому як заворожений продовжував дивитися. А тим часом зірки продовжували наближатися. Вони вже втратили свою звичну форму і колір. Тепер ці віддалені маленькі точки перетворилися на величезні барвисті планети, які зливалися одна з одною й утворювали різноманітні фігури. Одна з них особливо привернула його увагу. Сузір'я Скорпіона, яке він намагався розглянути напередодні разом із Ліндою, яскравою смугою врізалося в палати його свідомості. Зірки чітко формували образ тварини, і Матвій на свій подив помітив, що він навіть ворушиться та повзе. Тепер це були не просто далекі космічні тіла. Його очам відкривалися зовсім інші світи, в яких він саме поставав в неймовірних розмірах. Він вже не відчував свого фізичного тіла так, як відчував до цього моменту. Його нове тіло втратило плоть та кров, відродившись з мільйонів планет, життям яких він безпосередньо керував, як своїми кінцівками. Його могутність не знала меж. Він відчував це. Він відчував свою міць і свою велич. Його, здавалося, може розірвати зсередини якась енергія, міць якої він зараз осягав. Це було прекрасно й страшно водночас. Але страх цей народжувався лише з небажання втратити це почуття, знову опиниться в обмеженому, затиснутим немов лещатами з усіх боків тілі… І все ж це сталося. Матвій вийшов із заціпеніння. Куідель обережно похитував його за плечі, коли до нього знов повернулася свідомість.