Олександр Зубков - Здіймання. Саксайуаман. Осколок вічності

Підозри все глибше проникали в серце Матвія. Він ледве стримував себе, щоб не розбудити Куіделя і не викласти їх йому прямо в обличчя, дивлячись в цей момент в його очі. Але з іншого боку, йому не давали спокою ті короткі, але такі місткі бесіди з індіанцем.

«Як може в одній людині поєднуватися мудрість і любов до всього, що його оточує, з подібним віроломством? – вагався Матвій. – Звичайно, буває всяке, але він так любить все живе. Крім того, відкриті добрі очі. Складно повірити. Але в те, що нас підстерегли індіанці – ще складніше».

З роздумів його вивів голос Куіделя.

– Ти стійкий боєць, – промовив він, піднімаючись з гілок, – навіть такий важкий перехід не зломив тебе, і ти не піддався сну.

– Дякую, – сухо відповів Матвій. – У мене є розмова до тебе.

– Може, відкладемо до ранку? – запропонував індіанець. – Тобі потрібно добре відпочити. Ти ж знаєш, у нас буде багато роботи.

– Після нашої розмови, може і не буде. Поговорити треба зараз.

– Я тебе слухаю, – спокійно вимовив Куідель.

– Пройшовши наш важкий шлях крізь джунглі, – почав Матвій, – я зрозумів, що моє припущення щодо викрадення Лінди може виявитися невірним. Вкрай складно здійснити такий план. В околицях триденного пішого шляху немає племен індіанців. Пробиратися крізь такі хащі, особливо вночі – вкрай небезпечне заняття, навіть для корінних жителів тутешніх місць. Крім того, підкравшись до табору, потрібно було довго стежити за нами, щоб дізнатися, в якому саме наметі спить Лінда. Думаю, я б помітив це, та й ти, досвідчений слідопит, повинен був щось відчути, – Матвій пильно подивився в очі Куіделя, сподіваючись прочитати його думки. – Ось я і подумав, що Лінду вкрав хтось із нашої команди, спокусившись грошима моїх ворогів.

– Я чекав цієї розмови, – не зніяковів Куідель, дивлячись Матвію прямо в очі. – Ти маєш рацію, це дуже складний план. Окрім того, ти не можеш підозрювати нікого, крім мене. Справді, на мене дуже легко подумати й, зізнатися тобі, я не здивований твоєму запитанню. Що я можу тобі заперечити на твої підозри? Відверто кажучи, мало, але я спробую. У мене немає інших доказів, окрім клятви, в яку ти, можливо не повіриш. І все ж я клянусь тобі всім святим і світлим, що є на нашій рідній планеті, моїм родом і пам'яттю моїх предків, що я не брав участі в змові з твоїми ворогами та від усього серця хочу допомогти тобі.

Від цих слів, Матвію стало ніяково перед індіанцем, який ризикував своїм життям заради його інтересів.

– Після такої клятви мені не потрібно шукати для тебе виправдання. Вибач мені за те, що засумнівався в тобі. Мені потрібно було уважніше слухати тебе, щоб подібні думки не закладалися в мою душу. Вибач, якщо зможеш.

– Тобі не потрібно просити вибачення, – відповів Куідель. – Я ж кажу тобі, що і сам би на себе подумав, якщо б виявився на твоєму місці. Скажи, давно ці люди хочуть заподіяти тобі зло?

– Ні. Я познайомився з ними зовсім недавно, близько тижня тому.

– Ось бачиш, – полегшено зітхнув він, – а я живу в таборі Володимира понад місяць і нікуди не відлучався. Як же я міг увійти з ними у змову?

– Все вірно, Куідель. Але, може, все ж хтось із табору?

– Ми ж завжди знаходилися разом, разом відпочивали, разом працювали. Ніхто нікуди не відлучався, провізію та інструменти нам привозили. Як би не був складний план індіанців сурумі, але він найбільш імовірний. Це плем'я на чолі зі своїм вождем ревниво охороняє свої великі території, щоб чужинці не проникли в джунглі й не спокусилися на святині, що дісталися їм від предків.

Після цих слів Куідель замовк і відвів очі, немов побоювався сказати щось зайве. Матвій це зрозумів, і не став ставити додаткових запитань.

– Добре, Куідель, у нас все одно немає іншої версії, тому будемо дотримуватися початкового плану, – погодився Матвій. – Я так розумію, нам доведеться плисти проти течії?

– Так, тому я і запропонував тобі зробити каное. На ньому ми зможемо досить швидко пересуватися по річці. Тепер лягай, набирайся сил. До світанку вже недалеко.

Матвій кивнув і ліг на спальний мішок, на якому щойно спав індіанець. Заснув він миттєво і розплющив очі тільки вранці, коли Куідель розбудив його. Чоловіки вилізли нагору, залишивши спорядження у своєму тимчасовому притулку.

– Почнемо шукати дерево для каное або спочатку підкріпимося? – поцікавився Матвій.

– Я б не став витрачати дорогоцінний час на їжу. На деревах повно плодів.

– А ось з плодами мені потрібно бути дуже обережним, – насторожився Матвій, – деякі викликають у мене сильну реакцію, тому їсти ваші фрукти я б не ризикнув.