Олександр Зубков - Здіймання. Саксайуаман. Осколок вічності

– А навіщо тобі це потрібно? – обережно поцікавився Матвій.

– Я бачу, що ти людина з великим серцем, і здатний відчувати цей світ так само, як і ми, що живемо тут. До того ж, ти проявив до мене турботу коли я був для тебе ніким, хотів допомогти людині, яку ледь знаєш… Скоро ти побачиш, хто я насправді, а поки я простий індіанець для тебе, хотів би попросити скріпити нашу дружбу невеликим обрядом. Я думаю, що ти відчуваєш такі ж братні почуття до мене, як і я до тебе.

Матвій здивувався цьому зізнанню, адже воно здавалося дуже незвичайним для його колишнього оточення. А все ж таки індіанець мав рацію. Той недовгий час, що вони провели разом, змусив його інакше поглянути на деякі речі, про які він раніше не замислювався, але підсвідомо шукав їм пояснення. Чого тільки коштували міркування індіанця про сонце, подібним до яких не знайдеш в жодному підручнику. Можна перечитати безліч порожньої інформації, але вона ні на мить не наблизить до розуміння того, про що говорив індіанець. Можливо, слова його – лише здогадки, але Матвій прийняв їх відразу, як щось рідне, щось більше, ніж просто теорію.

– Ти вважаєш, я став би допомагати людині, до якої не відчув подібного? – щиро відповів Матвій. – Я відчуваю, що спілкування з тобою змінює моє уявлення про цей світ і про самого себе, а слова твої змушують відчути те, що я, можливо, шукав все своє життя.

– Дякую тобі, я дуже радий, що наші думки й почуття так схожі. Відкладімо на вечір обряд, який скріпить нашу дружбу, а зараз не будемо гаяти часу і почнемо робити каное. Я бачив, як ти наполегливо працював у Володимира, тому, якщо нам пощастить, і хижаки не заважатимуть, завтра ми зможемо вирушити в дорогу по річці.

– Ти справді думаєш, що за два дні можна зробити човен? – здивувався Матвій. – Я вважаю, що потрібно буде зрубати дерево не менше вісімдесяти сантиметрів у діаметрі. При всій нашій завзятості, тільки на це знадобиться цілий день, а потім ще потрібно надати форму і вишкребти вручну серцевину. Звичайно, це набагато краще, ніж пробиратися крізь джунглі й кожну хвилину ризикувати своїм життям, але за два дні нам не подужати таку роботу.

– Ти забуваєш про те, що моє плем'я живе біля річки, – посміхнувся Куідель, – ми часто будуємо каное. Ми випробували багато дерев і знайшли одне, яке найбільш підходить для плавання. Ми звемо його бальсовим деревом. Коли ти почнеш працювати з ним, то відчуєш різницю між каучуковими деревами та бальсою. Його деревина настільки м'яка, що надати їй задану форму досить легко.

– Добре! – пожвавішав Матвій. – Але нам необхідно спочатку знайти це чудо-дерево. Передбачаю, воно не росте на кожному кроці.

– Це вірно, – погодився Куідель, – але удача супроводжує нас. Коли ти спав, я встиг оглянути околиці й виявив просто чудовий екземпляр, який росте отам, на узліссі джунглів, так що нам навіть не доведеться занурюватися у гущавину.

– А як же хижаки? – насторожився Матвій. – Що будемо робити, якщо помітимо їх.

– Так, ймовірність зустрічі є, але невелика. Я не просто так запропонував тобі скупатися в річці. По-перше, ми перечекали час їх ранкового полювання, і оскільки не побачили тут жодного, то, швидше за все, сюди вони вже не прийдуть. Тому до вечора ми будемо у відносній безпеці. По-друге, скупавшись поруч із хижаком, твоє тіло ніби виробило захист від них.

Матвій недовірливо покосився на свого супутника.

– Це яким же чином?

– Розумієш, ти ніби стаєш таким самим звіром. Вони приймають тебе за свого.

Матвій продовжував мовчки дивитися на індіанця.

– Я вже казав, що не можу все пояснити, для мене це складно, – здався Куідель. – Деякі речі я просто знаю і використовую їх у своєму житті. Доберемося до мого племені й ти все дізнаєшся, якщо звичайно захочеш.

– Якщо захочу?! – вигукнув Матвій. – Так я все на світі віддам, щоб мені пояснили, як все це працює, – пообіцяв він і тут же додав, – ну, майже все.

Куідель посміхнувся, перекинув через плече сумку з інструментами та попрямував у гущавину.

– Ну що ж, ходімо, випробуємо це дерево, – з викликом промовив Матвій, і відправився слідом.

За п'ять хвилин чоловіки стояли біля великого розлогого дерева, яке Куідель обрав для виготовлення каное. Матвій витягнув сокиру і вже хотів приступити до роботи, але індіанець його зупинив.

– Почекай трохи, – попросив він, – спершу потрібно дещо зробити.

Куідель підійшов впритул до дерева та обійняв стовбур, наскільки дозволяв обхват його рук. Так він простояв близько хвилини, а потім обернувся до Матвія і вимовив: