Олександр Зубков - Здіймання. Саксайуаман. Осколок вічності

– Тут вдосталь плодів, – заперечив Куідель. – Можеш не переживати, ми легко підберемо тобі що-небудь. Поснідаємо на ходу, а ось викупатися я б не відмовився.

– Чи не збираєшся ти плавати перед пащею у голодного крокодила? – з недовірою перепитав Матвій.

– Вода дуже освіжить нас і додасть бадьорості, – як ні в чому не бувало відповів індіанець. – Я ж не стану перепливати всю річку, хоча мені не раз доводилося це робити. Тільки освіжуся з краю. Крім того, почуття небезпеки мобілізує твоє тіло та зміцнить дух, і ти будеш бадьорим весь день.

Матвій нервово проковтнув клубок, що підступив до горла, коли зрозумів, що індіанець не жартує. Йому не раз доводилося ризикувати своїм життям, але плавати поблизу голодних, вкритих панциром рептилій, безперечно ні. Приємний холодок пробіг уздовж всього хребта. Матвій уважно подивився на звивисту річку, досліджуючи берег, і буквально в ста кроках від них розгледів пологий рівний спуск, де можна було зайти у воду. За декілька хвилин вони вже стояли біля води, знімаючи одяг і акуратно розкладаючи його на березі.

Куідель першим впевнено зайшов у воду. Однак перед цим деякий час постояв босоніж у крайки води, піднявши руки до грудей. Матвій не бачив, що саме робив індіанець, оскільки стояв позаду нього. Вирішивши не відволікати його зайвими розпитуваннями, Матвій попрямував за своїм провідником та увійшов у прохолодну ранкову воду. Вода дійсно освіжала, а думки про хижаків, що плавали десь неподалік, загострювали всі почуття до межі. В іншій ситуації Матвій би пірнув і поплив під водою, віддавшись могутній стихії, але тільки не цього разу. Зараз він повільно, з острахом оглядаючись на всі боки, лише пару раз занурився з головою недалеко від берега.

– Не треба цього робити, – порадив Куідель, – просто насолоджуйся прохолодою й уважно дивись по сторонах. Навіщо зайвий раз ризикувати?

Другий раз Матвія просити не довелося. Плаваючи вздовж берега, Куідель раптом підвівся з води й жестом руки вказав на досить швидкий об'єкт, який наближався до них, хоча ледь виднівся на поверхні. Поглянувши на нього, у Матвія миттєво відпало бажання купатися. Не гаючи ані секунди, він шарахнувся до берега. Велика фора не залишала крокодилу шансів, але Матвій все ж доклав усіх зусиль, щоб вийти на берег з великим запасом. На його превеликий подив, Куідель, який знаходився трохи далі ніж він, приплив до берега набагато раніше.

– Ну як тобі така зарядка? – із задоволеною посмішкою на обличчі, запитав індіанець. – Що більше бадьорить – холодна вода або голодні крокодили?

Замість відповіді Матвій з побоюванням кивнув у бік річкового хижака і поставив зустрічне запитання, яке хвилювало його куди більше:

– Він може виповзти на берег і напасти?

– На берег виповзти може, але роблять вони це в крайніх випадках, – відповів Куідель. – Наприклад, для кладки яєць. Або самці в нападі сказу, що властиво їм, як і багатьом хижакам. Або просто виходять погрітися, але для полювання – ні. Для цього вони занадто неповороткі й не ризикують без потреби. Хоча на короткій дистанції вони досить спритні, але дуже швидко видихаються і самі стають вразливими.

– Зрозуміло, – кивнув Матвій, – відповідати на твоє запитання, гадаю, немає сенсу – зрозуміло, прогулянка з крокодилом освіжає значно краще. Я б сказав більше: одне очікування такої зустрічі, змушує відчути прилив сил, які нам дуже знадобляться.

– Тепер ти розумієш, чому я не можу жити у великому місті? – запитав Куідель, прямуючи до місця їх стоянки. – Це тільки здається, що воно велике. Насправді в ньому тісно і душно. Тільки тут я можу так яскраво відчувати життя, де кожна мить змушує мене ще більше любити й цінувати той час, який мені відвели на цій прекрасній планеті.

– Так, – погодився Матвій, прямуючи за своїм супутником, – ще годину тому я б не зрозумів тебе, але ти саме зараз виразно продемонстрував мені глибину твоїх слів. Немає нічого більш важливого, ніж свобода і життя. А тут відчуваєш їх найбільш повно. Тут загострюються всі почуття, змушуючи тебе стати одним цілим з усім навколишнім середовищем. Мені здається, я теж починаю любити ці місця.

Сказавши це, Матвій знову розвернувся до річки, оглянув зелені простори, заплющив очі та наповнив легені до межі п'янким ароматом джунглів.

– Ти не уявляєш, як мені приємно чути ці слова, – натхненно промовив Куідель. – Якщо нам пощастить, і ми зможемо дістатися до мого племені, я зроблю все можливе, щоб зміцнити твою любов до моєї батьківщини.