Олександр Зубков - Здіймання. Саксайуаман. Осколок вічності

– Тепер можна починати.

– Ти попросив у дерева пробачення? – здогадався Матвій.

– Так. Ще я спробував пояснити, для чого ми робимо це, навіщо перериваємо його перебування на цій планеті.

– Тепер можна?

– Так, можна починати, – кивнув Куідель. – Спробуй.

Матвій з усього розмаху встромив сокиру в дерево і переконався, що Куідель не перебільшував, коли розповідав про його неймовірно м'яку деревину. Сталева частина сокири повністю занурилася в стовбур. Без особливих зусиль Матвій витягнув сокиру і став поступово рубати по всьому колу, а Куідель тим часом пішов, як і обіцяв, пошукати плодів на сніданок. Не минуло й п'ятнадцяти хвилин, як він повернувся з цілим оберемком свіжих соковитих фруктів. Матвій вже пристойно спітнів, коли Куідель змінив його за роботою. Віддавши товаришеві сокиру, Матвій розташувався на траві й приділив належну увагу сніданку. Він не їв майже добу, а вигляд плодів пробуджав звірячий апетит. Попри це, Матвій куштував їх дуже обережно. Він відкушував малесенькі шматочки, лякаючись опинитися у владі хворобливого стану. І ця обережність принесла результат. Перший фрукт нагадав йому авокадо. Розжувавши невеликий шматочок м'якоті, він почав чекати. Двох хвилин було цілком достатньо, щоб зрозуміти, сумісна ця їжа з його організмом чи ні. Цей підходив, і він відклав його і ще кілька таких самих в сторону. Другий не був схожий на жоден з відомих йому плодів, але виділяв такий дивовижний аромат, що так і вабив себе скуштувати. За півхвилини язика почало щипати, а тіло свербіти. Якби Матвій з'їв його цілком, могла початися задуха, і тут, в глибині джунглів, йому навряд чи хтось зміг би допомогти. На тілі з'явилося роздратування у вигляді червоних плям. Матвій обережно зняв футболку і став натискати на шкіру нігтями, щоб хоч трохи зняти свербіж, щоб не почати чесати себе щосили. Куідель миттєво помітив стан свого супутника, підскочив до нього і дістав зі своєї сумки якийсь порошок.

– Давай я допоможу тобі, – запропонував він, побачивши неабияку загрозу.

– Не треба, Куідель. Будь-який дотик до тіла може викликати таку сверблячку, що я неспромога буду опанувати собою і просто розірву себе на шматки. Я з'їв зовсім небагато, і це скоро пройде. У всякому разі, я сподіваюся на це.

– Довірся мені, Матвій, – наполягав Куідель. – Я навіть не буду торкатися до тебе. Я просто посиплю трохи на ці червоні плями, і ти переконаєшся, що це допоможе.

– Добре, спробуймо.

Індіанець вмить висипав трохи порошку собі на долоню, підніс її до тіла Матвія і здув вміст на його шкіру. Після цього сів поруч і почав чекати. Вже за кілька хвилин тіло Матвія прийняло природне забарвлення, причому не тільки на тому місці, куди потрапив порошок.

– Куідель, це просто диво! – вигукнув Матвій, з подивом розглядаючи свою шкіру. – Це ж справжня знахідка. Все пройшло. Жоден наш лікар не міг допомогти мені краще, ніж ти. Безмежно дякую!

– Так, цей засіб допомагає від багатьох бід, – посміхнувся Куідель. – Я ношу його з собою для захисту від комах. На деякі укуси тіло реагує так само, як твоє на фрукти. Спробуй ось цей, – Куідель простягнув йому плід, за формою схожий на абрикос.

Матвій не знав його назви, і, відкусивши шматочок, як і в минулих випадках, почав чекати, але реакції не було.

– От і добре, – видохнув із полегшенням Куідель. – Підкріпися як слід, а я піду працювати.

Матвій почав снідати. Неймовірно смачні та поживні плоди швидко поповнювали вичерпані сили. Закінчивши з ними, він приєднався до свого товариша, і за годину дерево лежало на землі.

– Так, такої податливої деревини не знайти більше ніде, – змахуючи піт з лиця, мовив Матвій. – У нас, у всякому разі, такі дерева не ростуть.

– Це дерево зустрінеш не часто, воно росте тільки в одній частині джунглів, – погодився Куідель. – Здебільшого тут, уздовж цієї річки. Уздовж інших приток Амазонки ці дерева зустрічаються набагато рідше, тому воно дуже цінується.

– Значить, це ендемік, – задумливо промовив Матвій.

– Ендемік? Що означає це слово, я його ніколи не чув?

– Це все, що можна зустріти в природі лише в одній місцевості й більше ніде, будь то рослини або тварини. Хоча не можу з упевненістю стверджувати, що бальса зростає тільки в Південній Америці.

– Цікаве слово. Запам'ятаю його, – сідаючи на зрубаний стовбур і витираючи з лоба піт, відповів Куідель.

– Який наш план? – поцікавився Матвій. – Продовжимо роботу тут або відтягнемо дерево до річки?