Олександр Зубков - Здіймання. Саксайуаман. Осколок вічності

Матвій першим поліз донизу спадистим краєм. Водна поверхня розкинулася під ними на відстані трьох метрів. На свій подив він виявив, що весь вертикальний схил поцяткований корчами, схожими на коріння дерев, хоча поблизу не росло великих екземплярів. Крім того, ці корчі утворювали в собі невеликі ніші, в які можна було забратися і сховатися. Матвій заліз в одну з них і став чекати Куіделя.

– Ну як тобі такай притулок? – почув він голос індійця, який спускався слідом.

– Це просто фантастика! Я б ніколи не подумав, що в джунглях можна знайти такий чудовий нічліг.

– Так, нам пощастило, тому що не скрізь є такі укриття. Великі кішки нас тут точно не дістануть, але є ймовірність потрапити в пащу крокодила. Їх тут досить багато, і хоча нас вони навряд чи дістануть, все одно будемо спати по черзі.

– Добре, тоді ти лягай зараз, а в другій половині ночі спати буду я.

– А ти хіба не втомився? – запитав Куідель.

– Втомився, звичайно, але в незнайомому місці заснути не зможу, тому я поки трохи огляну місцевість, а ти відпочивай. До речі, може перекусимо перед сном? Весь день нічого не їли.

– Я не їм після заходу сонця, – відповів індіанець. – Ця їжа не принесе нічого корисного нашому тілу.

– Навіть якщо до цього не їв весь день? – здивувався Матвій.

– А якщо цілий день утримуватися від їжі, а на ніч поїсти, не те що користі не буде, а тільки на шкоду піде.

– І ти можеш це пояснити? – жваво зацікавився Матвій, не дивлячись на втому.

– Я можу розповісти тобі тільки те, чому вчили мене мої батьки, а також про свої відчуття. Якщо ти хочеш знати, як все це працює, то спробуймо дістатися мого племені. Там ти почуєш відповіді не тільки на це питання, але й на ті, які ти захочеш поставити в недалекому майбутньому.

Матвій з подивом подивився на свого супутника. – «Які питання? Про що він каже?» – але вирішив, що зараз не найкращий час це з'ясовувати.

– Лягай спати, поки є можливість. Завтра у нас буде багато роботи.

Індіанець кивнув і, розклавши на гілках спальний мішок, ліг на нього зверху і практично миттєво заснув.

Матвій зручніше всівся на корчах і став милуватися дзюркотливою нічною рікою. Її неосяжні води велично протікали по дугоподібному руслу. На гарчання хижаків він вже не звертав уваги. Тут вони перебували у відносній безпеці, а ось за сплесками води біля берега стежив дуже уважно. Тьмяне місячне сяйво не дозволяло розглянути крокодилів, які підстерігали необачну здобич, але Матвій твердо знав, що це саме вони. Про всяк випадок він витягнув з сумки сигнальну ракету, щоб в момент небезпеки мати можливість їх злякати. Але скористатися нею йому, на щастя, не довелося. Вночі ці великі земноводні плазуни могли напасти тільки якщо б їх потривожили прямо у воді, а полюють вони й вичікують здобич вранці та ввечері, коли звірі приходять на водопій.

Місяць зник за хмарами так само раптово, як і з'явився, зануривши нічні пейзажі в повний морок. Спостерігаючи за величчю плавних вод Пуріо, він дещо відволікався від гнітючих думок, а з настанням темряви стало ще важче нести вахту – позначалася нервова напруга і накопичена за день втома. Думки про минулий день плавно занурювали його в дрімоту. Але Матвій за своє життя пережив не одну безсонну ніч. Бажаючи відволікти себе чим-небудь, він обережно підвівся з гілок, і спробував розім'яти тіло, наскільки це дозволяв простір їх тимчасового притулку. Потім знову сів зручніше, і став думати про Лінду.

«Якщо нам зараз важко, – розмірковував він, – як же їй в руках цих продажних дикунів?… Хоча, треба віддати їм належне. Пройти крізь нічні джунглі, не побоявшись диких звірів, пробратися в табір і так спритно викрасти людину, не давши себе виявити… Для цього необхідно було точно знати не тільки місце розташування самого табору, а й намет, в якому мирно спала їх жертва. Виходить, вони або спостерігали за нами днем, або…»

Мурашки пробігли по всьому його тілу від висновків, які напрошувалися самі собою. Матвій підозріло подивився на сплячого індіанця.

«Невже Куідель? Він цілком міг провернути цю справу в першій половині ночі, коли на вахті знаходився його напарник. Він бачив, як Лінда повернулася до свого намету, потім почекав, поки всі заснуть, і спокійно викрав її. Тепер затягнув мене сюди й відволікає, поки Черишев відвозить Лінду в недоступне для мене місце. І не було ніяких індіанців. Вкрай важко йти крізь джунглі. Навіть якщо це корінні жителі, не можуть же вони приручити хижаків».