Тосікадзу Кавагуті - Доки не розкриється брехня

– Якщо направду можна повернутися в минуле, я б хотів дещо сказати Шуїчі.

Запитання йому поставила Кйоко, та він відповідав, дивлячись на Казу. Його слова ніяк не змінили виразу її обличчя.

Як завше незворушна, Казу вийшла з-за барної стійки і зупинилася перед Ґогтаро.

Час від часу, дізнавшись, що в цьому кафе можна повернутися в минуле, сюди зазирали такі відвідувачі, як Ґогтаро, і Казу завжди відповідала їм те саме.

– Ви знаєте правила?

Казу питала прямо, адже траплялися відвідувачі, які приходили до кафе і гадки не мали про правила.

– Більш-менш… – невпевнено відказав чоловік.

– Більш-менш? – вигукнула Кйоко. З усіх присутніх у кафе тільки вона видавалася схвильованою. Казу мовчки зиркнула на Кйоко, перевела погляд на Ґогтаро і не зводила з нього очей. Дайте відповідь на запитання.

Ґогтаро винувато здвигнув плечима…

– Сідаєш на стілець, хтось наливає каву, і повертаєшся в минуле… це все, що я чув, – ніяково відповів він. Чоловік так нервував, що йому, схоже, пересохло в горлі, бо він потягнувся до склянки з водою.

– Це дещо спрощено… Хто вам це сказав? – запитала в Ґогтаро Кйоко.

– Шуїчі.

– Вам сказав про це Шуїчі… справді? Тобто ви дізналися про це двадцять два роки тому?

– Так, коли ми вперше були в цьому кафе, мені розповів це Шуїчі. Певно, йому були відомі ці чутки.

– Он воно що…

– Отож, якщо перед ним раптово з’явиться значно старша версія мене, це може хіба налякати Шуїчі, а загалом, думаю, все буде гаразд. – Ґогтаро вкотре відповів на запитання Кйоко.

– А що ви думаєте, Казу?

Кйоко говорила так, наче право вибору на повернення у минуле залежало тільки від них двох. Та Казу ніяк не прокоментувала її слова.

Замість відповідати Кйоко, вона сказала холодним і суворим тоном:

– Ви ж розумієте, що, навіть повернувшись у минуле, не зможете змінити теперішнє?

Вона мала на увазі: «Ви ж розумієте, що не зможете запобігти смерті свого друга?»

Чимало відвідувачів приходили до кафе з бажанням повернутися в минуле, щоб врятувати когось від смерті. І щоразу Казу пояснювала це правило.

Річ не в тім, що Казу була байдужою до горя людей, які втратили когось дорогого. Просто це правило ніяк не обійти – байдуже, хто ви і які у вас причини.

Почувши її слова, Ґогтаро не виявив ознак занепокоєння.

– Я це розумію, – відказав він рівним тихим голосом.

Дзень-дзелень!

Озвався дзвоник кафе. Поріг переступила дівчинка. Побачивши її, замість «Вітаю, ласкаво просимо» , Казу гукнула:

– Ласкаво просимо додому!

Дівчинку звали Мікі Токіта, вона була донькою власника кафе Неґаре Токіти. Вона гордо несла яскраво-червоний ранець рандосеру [1] Рандосеру – ортопедичний ранець японських школярів початкової і середньої школи. ( Тут і далі прим. перекл. ) початкової школи.

– Мое [2] Мое – японське слово жаргону отаку, означає фетишизацію персонажів аніме, манґи чи відеоігор. Зараз слово вживається у ширшому сенсі і для позначення будь-якого хобі, захоплення чи інтересу до чогось. повернулася, дорогенькі! – оголосила Мікі гучним голосом, що прокотився через усе кафе.

– Привіт, Мікі, люба! Де ти взяла такий чудовий ранець? – запитала Кйоко.

– Це вона купила для мое ! – Мікі широко усміхнулася і вказала на Казу.

– Вау! Дуже гарний! – похвалила Кйоко. І подивилася на Казу. – Хіба святкування початку навчального року не завтра? – запитала вона майже пошепки.

Вона зовсім не мала на меті критикувати поведінку Мікі чи глузувати з неї. Насправді її щиро потішило, що Мікі була така щаслива, отримавши новенький ранець, який гордо носила на спині, демонструючи всьому кварталу.

– Так, завтра, – відповіла Казу, теж легенько всміхаючись кінчиками губ.

– Як там пані Кінуйо? З нею все добре? – запитала Мікі, не стишуючи голосу, який відлунював від стін кафе.

– Пані Кінуйо почувається добре! Ми зайшли до кафе узяти для неї чергову чашку кави й сандвіч, приготований твоїм татком, – відповіла Кйоко і підняла паперовий пакет із кавою і сандвічем. Йогсуке, що сидів на сусідньому стільці спиною до Мікі, не обертався і повільно потягував свій помаранчевий сік.

– Пані Кінуйо ще не набридло їсти таткові сандвічі? Вона ж їх щодня їсть.

– Пані Кінуйо каже, що обожнює каву і сандвічі твого татка.

– Не розумію чому. Не такі вже й смачні в татка сандвічі, – зауважила Мікі, не стишуючи голосу.

Підслухавши їхню розмову, з кухні вийшов кремезний чоловік.