Тосікадзу Кавагуті - Доки не розкриється брехня

У той час Ґогтаро залишився без грошей і даху над головою, бо йому довелося віддати усі свої кошти, коли він став поручителем позики для компанії друга, яка збанкрутувала. Він був у брудному одязі, від нього тхнуло.

Однак, замість наморщити носа від огиди, Шуїчі, здавалося, щиро зрадів тій випадковій зустрічі з Ґогтаро. Шуїчі запросив Ґогтаро до кафе і, почувши, що сталося, запропонував:

– Ходи працювати в мій ресторанчик.

Після закінчення університету Шуїчі за його спортивні таланти забрала компанія з корпоративної ліги в Осаці, та він не встиг зіграти навіть рік, як травма обірвала його кар’єру регбіста. Потому він приєднався до компанії, яка управляла мережею ресторанів. Шуїчі, вічний оптиміст, побачив у цій невдачі свій шанс і, працюючи вдвічі, а то й утричі наполегливіше за інших, піднявся до рівня регіонального менеджера й управляв сімома закладами. Та одружившись, вирішив зайнятися власним бізнесом. Він відкрив невеличкий японський ресторанчик і працював там зі своєю дружиною. Він сказав Ґогтаро, що в ресторанчику багато роботи і йому не завадить допомога.

– Якщо приймеш мою пропозицію, то й мене виручиш.

У розпачі від безгрошів’я, втративши будь-яку надію, Ґогтаро розплакався, вдячний Шуїчі за його пропозицію. Він кивнув:

– Звісно! Я прийду.

Скрипнув стілець, коли Шуїчі різко підвівся. Щасливо усміхаючись, він додав:

– Ой, ти ще не бачив мою доньку!

Ґогтаро ще не був одружений і трохи здивувався, почувши, що Шуїчі мав дитину.

– Доньку?

Його очі округлилися.

– Так! Вона тільки народилася. Вона така… гарнюня!

Схоже, Шуїчі був задоволений відповіддю Ґогтаро. Він схопив рахунок і бадьоро підійшов до касового апарата.

– Перепрошую, я б хотів розрахуватися.

За касовим апаратом стояв дуже високий юнак, на вигляд – старшокласник. Десь два метри заввишки, з далеким поглядом вузьких мигдалеподібних очей.

– Разом – 760 єн.

– Ось, будь ласка.

Ґогтаро і Шуїчі були регбістами й кремезнішими за більшість чоловіків. Та обоє подивилися на цього юнака, перезирнулися і засміялися, мабуть тому, що обом сяйнула та сама думка: «Цей хлопчина має статуру регбіста» .

– Прошу, ваша решта.

Шуїчі взяв у нього решту й рушив до виходу.

До того, як став безпритульним, Ґогтаро успадкував батькову компанію, яка заробляла понад сто мільйонів єн на рік, і був доволі заможним. Ґогтаро був щирою людиною, та гроші здатні змінювати людей. Вони покращували його настрій, і він почав їх тринькати. Був у його житті такий період, коли він думав, що, маючи гроші, можна зробити все, що завгодно. Та компанія його друга, поручителем якої він став, збанкрутувала, і під вагою величезних боргів його власна компанія теж пішла на дно. Щойно в Ґогтаро закінчилися гроші, усі почали ставитися до нього, як до прокаженого. Він думав, що його оточували друзі, та всі вони відвернулися від нього, а один навіть сказав йому відкрито: «Чого ти вартий без своїх грошей?»

Та Шуїчі був іншим. Для нього Ґогтаро, який втратив усе, був цінним. Люди, котрі бажають допомогти тим, кого спіткала біда, направду рідкість. І Шуїчі Камія був саме такою людиною. Проводжаючи поглядом Шуїчі, що виходив з кафе, Ґогтаро твердо вирішив: «Я віддячу йому за добро!» І теж вийшов з кафе.

Дзень-дзелень!

– Це було двадцять два роки тому.

Ґогтаро Чіба потягнувся до склянки, яка стояла перед ним. Змочивши горло, він зітхнув. Він виглядав молодим, як на 51-річного чоловіка, та подекуди вже почала проступати сивина.

– Отож, я почав працювати на Шуїчі. Я працював не покладаючи рук і намагався якомога швидше опанувати нову професію. Та через рік сталася автокатастрофа. Шуїчі і його дружина…

Це сталося понад двадцять років тому, та він досі не оговтався від шоку. Очі Ґогтаро почервоніли, слова застрягли в горлі.

Сьоорррб!

Хлопчик біля барної стійки взявся гучно сьорбати через соломинку останні краплі помаранчевого соку.

– А що було потім?

Казу запитала незворушно, не полишаючи своєї роботи. Вона ніколи не змінювала тону, хай би якою серйозною була розмова. Такою була її позиція – очевидно, аби тримати дистанцію від людей.

– Донька Шуїчі вижила, і я вирішив виховувати її.

Ґогтаро не піднімав очей і говорив ніби сам до себе. А тоді повільно підвівся.

– Благаю вас. Будь ласка, допоможіть мені повернутися у той день двадцять два роки тому.

Він низько вклонився і важко опустив голову.