Еліф Шафак - 10 хвилин та 38 секунд у цьому дивному світі

– Ти прийшов глянути, як Тольга? – запитала Лейла через повну ніяковості мить.

Тольга був молодшим сином дядька й спав у колисці під вікном.

– Хотів переконатися, що в усіх усе добре. Але краще помовчімо. Не хочеться нікого розбудити.

Лейла кивнула. У цьому був сенс.

У дядька забуркотіло в животі. Він присоромлено всміхнувся.

– О, певно, трохи переїв.

– Я теж, – сказала Лейла, хоча це було не так.

– Правда? Дай подивлюся, чи повний у тебе животик. – Він задрав її нічну сорочку. – Можна покласти на нього руку?

Лейла промовчала.

Він почав вимальовувати долонею кола навколо її пупка.

– Гм-м. Боїшся лоскоту?

Лейла похитала головою. Більшість людей бояться лоскоту ступень і пахв. Їй було лоскотно в шиї, але вона не збиралася цього йому казати. Гадала, що коли люди дізнаються про твоє слабке місце, то цілитимуть точно в нього. Тож краще промовчати.

Спочатку кола були маленькі й легкі, але вони росли, доходили до інтимних частин. Лейла засоромилася, відсунулася. Дядько присунувся ближче. Від нього пахло тим, що їй не подобалося, – жувальним тютюном, алкоголем, смаженими баклажанами.

– Ти завжди була моєю улюбленицею, – мовив він. – Певен, ти про це знаєш.

Улюбленицею? Він зробив її тренером футбольної команди, але ж… Зауваживши збентеження дівчинки, дядько другою рукою погладив її по щоці.

– Хочеш скажу, чому люблю тебе найбільше?

Вона чекала. Їй було цікаво про це почути.

– Бо ти не егоїстка, як усі інші. Розумна, мила дівчинка. Тільки не змінюйся. Пообіцяй, що не змінишся.

Лейла кивнула й подумала, що старші двоюрідні роздратувалися б, почувши, які компліменти він їй робить. Шкода, що їх тут немає.

– Ти мені довіряєш?

Його очі в темряві здавалися топазами.

І ось вона знову кивнула. Значно пізніше Лейла зневажатиме цей свій жест – безумовний послух перед віком та владою.

Дядько сказав:

– Коли підростеш, я захищатиму тебе від хлопців. Ти не знаєш, які вони. Не дозволятиму їм до тебе підходити.

Дядько поцілував Лейлу в чоло, як завжди робив на свята, коли родини приїздили одна до одної в гості і він дарував їй карамельки та кишенькові гроші. Поцілував її точно так само. А тоді пішов. Першої ночі.

Наступного вечора він не з’явився, і Лейла була готова забути про цей випадок. Та третьої ночі дядько повернувся. Цього разу він усміхався ширше. У повітрі линув пряний аромат: невже дядько намастився лосьйоном після гоління? Щойно Лейла його побачила, заплющила очі, вдаючи, ніби спить.

Він тихо відсунув простирадло, згорнувся біля дівчинки. Знову поклав руку їй на живіт: цього разу кола були більші, наполегливіші – вони вимагали того, що дядько вже вважав своїм.

– Учора не зміг прийти, твоя єнге [15] Дядина ( тур .). погано почувалася, – сказав він, наче вибачався за пропущену зустріч.

Лейла чула, як хропе її мати в кімнаті далі по коридору. Бабá й тітонька отримали велику кімнату нагорі, ближче до вбиральні. Дівчинка підслухала їхню розмову: вони говорили про те, що тітонька прокидається серед ночі і краще їй спати самій. Чи це значить, що вона більше не бореться з демонами? Чи що демони, зрештою, перемогли?

– Тольга мочиться в ліжко, – бовкнула Лейла, розплющивши очі.

Вона не знала, чому це сказала. Ніколи не бачила, щоб хлопчик таке робив.

Якщо дядька це заскочило, то він нічим себе не видав.

– Знаю, дорогенька. Я про це подбаю, не хвилюйся.

Дядько тепло дихав їй у шию. На щоках у нього відросла щетина, вона була колюча. Лейла пригадала наждачний папір, яким бабá обробляв дерев’яну колиску для майбутньої дитини.

– Дядьку…

– Тихо. Ми не повинні нікого розбудити.

«Ми». Вони були командою.

– Тримай його, – сказав він і штовхнув її руку до своїх піжамних шортів, до місця між ногами. Дівчинка скривилася, забрала пальці. Дядько схопив її за зап’ясток, потягнув руку вниз, заговорив люто й роздратовано: – Тримай, кажу!

Лейла відчувала під долонею його твердість. Він звивався, стогнав, стискав зуби. Рухався вперед і назад, дихав чимдалі швидше. Вона лежала, мов скам’яніла. Уже навіть не торкалася його, та навряд чи він це усвідомлював. Простогнав востаннє й завмер, важко дихаючи. У повітрі гостро запахло чимось, простирадло змокло.

– Бачиш, що ти зі мною зробила, – сказав він, коли знову зміг говорити.

Лейла була спантеличена, їй стало соромно. Інстинктивно вона відчувала, що це неправильно, що такого не мало бути. І це вона винна.