Еліф Шафак - 10 хвилин та 38 секунд у цьому дивному світі

Гарун замовк: його гнітила думка про те, що не вся вода була чистою. Тож він додав, голосніше, ніж хотів, щоб на небі ніхто не переплутав, щоб не мати непорозумінь із Богом:

– Джерельна вода – чиста, незабруднена… Усі матері у Вані докорятимуть дочкам: «Чому ти не можеш бути такою, як Лейла?» А чоловіки казатимуть жінкам: «Чому ти не можеш народити таку дівчинку, як Лейла?»

Тим часом дитя намагалося засунути кулака до рота й кривилося щоразу, як нічого не вдавалося.

– Я так пишатимуся тобою, – вів далі Гарун. – Ти будеш віддана своїй релігії, своєму народу, своєму батькові.

Збентежена дитина нарешті усвідомила, що стиснутий кулачок завеликий, і залементувала, наче надолужуючи попереднє мовчання. Її швиденько передали Бінназ, яка, не вагаючись ні на мить, почала годувати. Пекучий біль колами розходився від сосків, подібно до того, як кружляють у небі хижі птахи.

Пізніше, коли маля заснуло, Сьюзан, яка чекала трохи на відстані, підійшла до ліжка, обережно, щоб не видати жодного звуку. Не дивлячись Бінназ в очі, забрала в матері немовля.

– Я принесу її, коли плакатиме, – сказала Сьюзан і глитнула. – Не хвилюйся. Я добре про неї піклуватимуся.

Бінназ не відповіла. Обличчя було бліде й пошарпане, як стара порцелянова тарілка. Від неї линув тільки звук дихання, слабкий, але очевидний. Її лоно, її розум, цей дім… навіть старовинне озеро, де, як подейкували, топилися коханці з розбитими серцями – усе здавалося висохлим, спустошеним. Усе, крім її набряклих, болючих грудей, з яких цівками текло молоко.

Тепер, залишившись у кімнаті наодинці з чоловіком, Бінназ чекала, коли він заговорить. Їй хотілося почути не вибачення, а визнання несправедливості щодо неї й страшного болю, який ця несправедливість їй заподіяла. Але Гарун мовчав. Так і вийшло, що дівчинку, яка народилася в родині з одного чоловіка та двох дружин 6 січня 1947 року в містечку Ван, «Перлині Сходу», назвали Лейла Афіфе Каміле. Такі самовпевнені імена, величні, недвозначні. Помилкові, як виявиться згодом. Бо якщо ніч в її очах була правдою, пасуючи до імені Лейла, то скоро стане зрозуміло, що інші імена їй не годяться.

Для початку вона була не бездоганною; численні недоліки підземними струмками перетинали її життя. Насправді вона стала ходячим утіленням недосконалості – коли навчилася ходити. А щодо чистоти – час покаже, що, хай і не з її вини, на цьому вона так само не зналася.

Вона мала бути Лейлою Афіфе Каміле, повною чеснот і гідності. Але за багато років, коли вона з’явиться в Стамбулі, самотня й без копійки; коли вперше побачить море й чудуватиметься тому, як тягнеться до виднокола цей синій обшир; коли помітить, що її кучері у вологому повітрі перетворюються на кучерявий пух; коли одного ранку прокинеться в чужому ліжку поруч із чоловіком, якого раніше не бачила, і в грудях буде так важко, наче вона вже ніколи не зможе набрати повітря; коли її продадуть до борделю, де вона муситиме займатися сексом з десятьма-п’ятнадцятьма чоловіками щодня в кімнаті із зеленим пластиковим відерцем на підлозі, у яке збиратиметься вода зі стелі, щоразу, як дощитиме… Задовго після всього цього вона буде відома п’ятьом найліпшим друзям, одному вічному коханню й численним клієнтам як Лайла Текіла.

Коли чоловіки питали (а це було часто), чому вона називається Лайлою, а не Лейлою – чи не для того, щоб здаватися більш екзотичною та американською, вона сміялася й казала, що якось пішла на базар і зміняла «е» етичності на «а» авантюризму, та й по всьому.

Зрештою, газетам, які писали про її вбивство, було до цього байдуже. Більшість навіть не називала її імені, вдовольняючись ініціалами. Майже всі статті супроводжувала та сама фотографія – один із невпізнаваних старих знімків Лайли, ще зі шкільних років. Авжеж, редактори могли б узяти свіжіше фото, хай навіть і з поліцейських архівів, якби не турбувалися тим, що яскравий макіяж та підозріле декольте Лайли можуть образити тонкі почуття народу.

Про її смерть говорили й по національному телебаченню ввечері 29 листопада 1990 року. Ця новина йшла одразу за довгою розповіддю про те, що Рада Безпеки ООН санкціонувала військове вторгнення до Іраку; сюжетом про сумні наслідки відставки Залізної леді в Британії; розкриттям напружених стосунків між Грецією та Туреччиною, що встановилися слідом за спалахами насильства в Західній Фракії, розгромами крамниць етнічних турків та взаємним вигнанням консулів, турецького з Комотіні, а грецького зі Стамбула; новиною про злиття футбольних ліг Західної та Східної Німеччини після об’єднання двох держав; сюжетом про скасування конституційної вимоги до одружених жінок мати дозвіл чоловіка на роботу поза домом і заборони куріння на рейсах «Турецьких авіаліній», попри палкі протести курців.