Еліф Шафак - 10 хвилин та 38 секунд у цьому дивному світі

Утім, також траплялися й дні, коли тітонька здавалася цілковито безтурботною. Розслаблена й сяйлива, вона годинами бавилася з Лейлою в саду. Вони вішали смужки тканини на гілки яблунь, обважнілі від цвіту, і називали їх балеринками; непоспіхом плели кошики з верби чи вінки з маргариток; обв’язували стрічками роги барана, якого мали принести в жертву на свято. Якось вони потай перерізали мотузку, якою тварина була прив’язана до сараю. Та баран не втік, як вони планували. Поблукав там і тут у пошуках свіжої трави й повернувся на те саме місце: знайомий полон був йому ближчий за дивний поклик свободи.

Лейла з тітонькою любили робити собі сукні зі скатертин і розглядати жінок у журналах, наслідуючи їхні прямі спини й упевнені усмішки. З усіх моделей та акторок, яких вони розглядали, одна викликала в них найбільший захват: Рита Гейворт. Її вії були схожі на стріли, а брови – на луки; талія в неї була вужча за чайну склянку, а шкіра – гладенька, мов шовкова пряжа. Вона могла б стати відповіддю на молитви всіх оттоманських поетів, якби не крихітна помилка: Рита Гейворт народилася не в той час і надто вже далеко, в Америці.

Хай як їх цікавило життя Рити Гейворт, вони могли тільки роздивлятися її фото, позаяк жодна з них не вміла читати. На Лейлу ще чекала школа, а от тітка ніколи не вчилася. У селищі, у якому росла тітонька Бінназ, школи не було, а батько не дозволяв їй щодня ходити з братами розбитою дорогою до міста й назад. Взуття на всіх не вистачало, та й однаково вона мусила дбати про молодших.

На відміну від тітоньки, мати була письменна й пишалася цим. Вона могла читати рецепти з книжки, гортати настінний календар і навіть розбирати статті в газетах. Саме вона розповідала їм про те, що відбувалося у світі: у Єгипті група військових проголосила державу республікою; в Америці стратили пару за звинуваченням у шпигунстві; у Східній Німеччині тисячі людей вийшли маршем проти політики уряду, і їх розігнали радянські окупанти; а в Туреччині, далеко у Стамбулі, який іноді здавався зовсім іншою країною, проводився конкурс краси, де молоді жінки позували на подіумі в самих цільних купальниках. На вулицях ішли релігійні протести проти аморальності цього шоу, та організатори були рішуче налаштовані продовжувати. Вони заявили, що нації стають цивілізованими завдяки трьом фундаментальним речам: науці, освіті та конкурсам краси.

Коли Сьюзан читала такі новини вголос, Бінназ швидко відверталася. У лівій скроні пульсувала вена – мовчазний, але невтомний сигнал страждання. Лейла співчувала тітці – у вразливості цієї жінки було щось знайоме, навіть утішне. Але так само вона відчувала, що в цьому не може надовго залишатися на боці тітоньки. Їй уже не терпілося піти до школи.

Десь за три місяці до того Лейла знайшла за шафою з кедра нагорі сходів розхитані дверцята. Хтось не до кінця зачинив їх, запрошуючи до будинку прохолодний вітерець з ароматом дикого часнику, що ріс край дороги. Відтоді вона майже щодня виходила на дах.

Дивлячись на місто, що розгорнулося внизу, нашорошуючи вуха, щоб почути крик орла-карлика, який кружляє над блискучим озером удалині, чи клекотіння фламінго, що шукають поживи на мілині, чи цвірінчання ластівок, які носяться між вільхами, вона була впевнена, що так само зможе полетіти, якщо тільки спробує. Що ж потрібно для того, щоб відростити крила й злетіти в небо, вільно, легко? У тих краях було повно чапель, білоголових качок, чорнокрилих куликів-довгоногів, зябликів із малиновими крилами, очеретянок, білогорлих рибалочок та султанок. Пара лелек заволоділа димарем, збудувала там чудовезне гніздо, по одній гілочці за раз. Тепер їх не було, але дівчинка знала, що одного дня вони повернуться. Тітонька казала, що лелеки віддані спогадам, не те що люди. Якщо вже місце стало «домом», вони повертатимуться, навіть за тисячі кілометрів.

Щоразу, побувавши на даху, мала навшпиньки спускалася вниз, так, щоб її не помітили. Не сумнівалася в тому, що коли мати спіймає, то це буде халепа.

Але того дня, у червні 1953 року, мати була надто зайнята й не звертала на дитину уваги. У домі було повно гостей – самі жінки. Таке траплялося двічі на місяць, у день читання Корану та в день видалення волосся з ніг. У першому випадку приходив літній імам і виголошував проповідь або ж зачитував уривок зі священної книги. Жінки району збиралися й слухали його, мовчки та шанобливо, стуливши коліна й накривши голови, занурившись у думки. Якщо хтось із дітлахів, які тинялися поблизу, наважувався хоча б пискнути, йому одразу ж затикали рота.