Джоджо Мойєс - До зустрічі з тобою

— І давно вони так?

Моя мама в охайно зав’язаному фартуху розняла руки, складені на грудях, і подивилась на годинник.

— Добрих три чверті години. Бернарде, як думаєш, це добрих три чверті години?

— Це вже як рахувати. Від того часу, як вона викидала одяг, чи з моменту, коли він вернувся й застав це?

— Я б сказала, відтоді як вона повернулась.

Батько взяв це до уваги.

— Тоді насправді близько півгодини. Вона викинула доволі багато речей протягом перших п’ятнадцяти хвилин.

— Твій тато каже, що цього разу вона його прожене, він побореться за Ричардові електроінструменти «Блек-енд-Декер».

Натовп збільшився, а Димпна Гришем показала, що не збирається складати зброю. Навпаки, знать з усього, її підбадьорювало збільшення кількості глядачів.

— Можеш забрати для неї свої брудні журнали! — кричала вона, викинувши стіс журналів з вікна.

Це викликало пожвавлення в натовпі.

— Побачимо, чи їй сподобаються твої недільні посиденьки з ними у вбиральні на піввечора! — Вона зникла, а потім знову з’явилась і висипала брудний одяг з кошика на газон. — І твої брудні труси. Побачимо, чи вважатиме вона тебе й далі — як там?.. гарячим жеребцем , коли їй доведеться прати їх для тебе щодня!

Ричард марно збирав докупи свої речі, коли вони падали на газон. Він викрикував щось, але серед загального галасу та свисту важко було зрозуміти, що саме. Ненадовго визнавши свою поразку, він пробрався крізь натовп, відчинив автівку, кинув свої речі на заднє сидіння й, штовхнувши, зачинив дверцята. Дивно, що нікого не цікавила його брудна білизна, а от колекція дисків та відеоігор мала попит.

Бах! На стежку впав стереоприймач. На якусь мить залягла тиша.

Він приголомшено подивився вниз, а потім угору.

— Ти — божевільна сучка!

— Ти спав з цією сифілітичною косоокою, схожою на троля лахудрою з гаража, а мене називаєш божевільною сучкою?!

— Бернарде, хочеш чаю? Ніби холоднішає, — поцікавилась моя мати, повернувшись до батька.

— Гарна ідея, кохана. Дякую, — відповів мій батько, не зводячи очей із сусідніх дверей.

Коли моя мати зайшла в будинок, я помітила автомобіль. Це було так несподівано, що я спершу не впізнала його: «мерседес» місіс Трейнор, темно-синій, компактний, з низькою посадкою. Жінка пригальмувала, визираючись на сцену на тротуарі, й завагалася на мить, перш ніж вийти з автомобіля. Потому стала роздивлятися будинки, мабуть, перевіряючи номери. Коли ж побачила мене.

Я зійшла з ґанку й попростувала стежкою вниз, перш ніж тато встиг запитати, куди я йду. Місіс Трейнор стояла поруч із натовпом і дивилась на цей хаос, немов Марія-Антуанетта — на бунтівних селян.

— Сімейна сварка, — сказала я.

Вона відвела погляд убік, ніби засоромилась, що її помітили під час споглядання чогось неподобного.

— Я бачу.

— Досить конструктивна за їхніми стандартами: вони ходять до сімейного консультанта.

Її вишуканий вовняний костюм, перли та дорога зачіска вирізняли її посеред людей, які були вдягнені у спортивні штани та яскравий дешевий одяг з мережевих крамниць. Місіс Трейнор здавалася навіть суворішою, ніж того ранку, коли заскочила мене сонну у Вілловій кімнаті. Я завважила десь на споді душі, що не сумуватиму за Каміллою Трейнор.

— Я подумала, чи не могли б ми з вами декілька хвилин побалакати? — Вона підвищила голос, щоб було чутно крізь вигуки натовпу.

Місіс Гришем тепер викидала Ричардові маркові вина. Кожне розбивання пляшки супроводжувалось веселими викриками та ненастанними благаннями містера Гришема. Річка червоного вина текла під ногами людей у стічну канаву.

Я подивилась на натовп, а потім на будинок позаду мене. Я не могла в’явити, як місіс Трейнор увійде в передню кімнату з неприбраними іграшковими поїздами, дідусем, що тихо хропить перед телевізором, мамою, яка розпилює освіжувач повітря, щоб приховати запах батькових шкарпеток, і Томасом, що вискакує та бурмоче «недоумок» до нового гостя.

— Зараз не найкращий час.

— Можливо, ми могли б поговорити в моїй машині? Лише п’ять хвилин, Луїзо. Без сумніву, ви мусите знайти їх для нас.

Декілька наших сусідів зиркнули в мій бік, коли я сідала в машину. Я раділа, що сім’я Гришемів була темою того вечора, інакше приводом для обговорення могла стати я. На нашій вулиці, якщо ти сідала в дорогу машину, це означало, що або ти підчепила футболіста, або тебе арештували поліціянти.

Дверцята замкнулися з приглушеним звуком, і враз запанувала тиша. Машина пахла шкірою, і в ній не було нічого зайвого, лише ми з місіс Трейнор. Жодних обгорток від цукерок, бруду, загублених іграшок чи ароматизаторів, що приховують запах молока, яке пролили тут три місяці тому.