Джоджо Мойєс - До зустрічі з тобою

— Це було жахливо, — сказала я Патрикові, роздумуючи, чи зможу замовити чизкейк без їхніх убивчих поглядів. — Його дівчина та його найкращий друг.

— Її не можна звинувачувати, — сказав він. — Ти хочеш сказати, що й справді залишилася б зі мною, якби мене паралізувало від шиї і донизу?

— Звичайно, я б залишилась.

— Ні, ти б не зосталася. І я б не сподівався на це.

— Але я б залишилась.

— Проте я не хотів би цього. Я б не хотів, щоби хтось залишився зі мною з жалості.

— А хто говорить про жалість? Усередині ти був би тією самою людиною.

— Ні, не був би. Я б узагалі змінився. — Він покрививсь. — Я не хотів би жити. Залежати від інших людей у кожній дрібниці. А тут ще й зад тобі витирають чужі люди.

Голомозий чоловік просунув поміж нами голову.

— Пате, — промовив він, — ти вже куштував той новий гелевий напій? Минулого тижня один із них вибухнув у моєму нараменнику. Ще нічого схожого не бачив.

— Ні, Тригу, не куштував. Я надаю перевагу бананові та пляшечці «Люкозейд» [12] «Люкозейд» — енергетичний напій. .

— Деззер пив дієтичну колу на тріатлоні «Норвежець» [13] «Норвежець» — одне з найекстремальніших змагань із тріатлону. . То його знудило на висоті три тисячі футів. Ото ми реготали.

Я кволо всміхнулася.

Голомозий зник, і Патрик повернувся до мене, знать з усього, все ще розмірковуючи над долею Вілла.

— Боже мій. Подумай про всі ті речі, яких не можна робити… — Він похитав головою. — Жодного бігу, їзди на велосипеді. — Він подививсь на мене, ніби щойно до нього дійшло. — Жодних любощів.

— Та ні, любитись можна. Просто жінка має бути зверху.

— Тоді ми мали б із цим клопіт.

— Дуже смішно.

— Окрім того, якщо ти паралізований нижче від шиї, то, думаю… член не працює так, як треба.

Я згадала Алісію: « Але я старалася , — сказала вона. — Я справді старалась. Багато місяців ».

— Я впевнена, що де з ким це спрацює. У всякому разі має бути якийсь спосіб, якщо… підійти до цього творчо.

— Ха! — Патрик ковтнув води. — Запитай його завтра. Слухай, ти казала, що він нестерпний. Мабуть, він був таким і до нещасного випадку. Можливо, це реальна причина, чому вона кинула його. Ти про це думала?

— Не знаю. — Я згадала світлину. — Вони здавалися щасливими вкупці.

А проте що ж доводить фотографія? У мене вдома була світлина в рамці, де я променисто всміхалась до Патрика, немовби він щойно витягнув мене з будівлі, яка палає, однак насправді я перед тим назвала його феєричним бовдуром, а він із серцем відповів: «Цур тобі!»

Патрик втратив цікавість.

— Гей, Джиме… Джиме, ти бачив того нового легкого велосипеда? Щось нормальне?

Я дозволила йому змінити тему, думаючи про те, що сказала Алісія. Уявити, як Вілл відштовхує її, було легко. Утім, природно, як когось кохаєш, твоє місце поруч із ним, хіба ні? Щоб допомогти вийти з депресії. У хворобі й здоров’ї, і таке інше, га?

— Ще щось питимеш?

— Горілку з тоніком… Тонік без цукру, — додала я, коли він здивовано підняв брову.

Патрик знизав плечима й попрямував до бару. Я стала почуватися трохи винною, що ми обговорюємо мого роботодавця. Надто ж, коли в’явила, що він пережив за цей час. Було майже неможливо не роздумувати про інтимніші сторони його життя. Я забулася. Говорили про тренувальні вихідні в Іспанії. Я неуважно слухала, поки біля мене не з’явився Патрик і не підштовхнув мене.

— Подобається?

— Що?

— Вікенд в Іспанії. Замість відпустки в Греції. Можеш полежати біля басейну, якщо не в захваті від сорокамильного велопробігу. Ми могли б дістати дешеві авіаквитки. Через шість тижнів. Тепер, коли ти купаєшся в грошах…

Я згадала про місіс Трейнор.

— Не знаю… Навряд чи вони зрадіють, що я так хутко беру відгул.

— Тоді ти не заперечуватимеш, якщо я поїду? Мені справді хочеться провести тренування на висоті. Я роздумую про щось більше.

— Про що більше?

— Тріатлон. «Екстрим вікінг». Шістдесят миль на велосипеді, біг — тридцять миль — і хороший довгий заплив у холодних північних морях.

Про «Вікінг» говорили з благоговінням ті, хто брав у ньому участь, вони носилися зі своїми травмами, як ветерани якоїсь віддаленої та надто жорстокої війни. Патрик майже прицмокував з нетерплячки. Я подивилась на свого бойфренда, наче той справді був не з цієї планети. На мить мені здалося, що краще б він працював у телепродажах і не міг проминути автозаправку, не затарившись батончиками «Марс».

— Ти справді збираєшся це зробити?