Сергій Батурин - Охоронець

Поряд билися варяги. На якусь мить Тур побачив Асмуда: може, справді він — великий воїн, і береже його північний бог Одін, і не час йому ще до Валгали? Лезом сокири відбив він ворожого меча і одразу кінцем держака вдарив ворога у обличчя.

Князь став на місце загиблого Могути. Добре володіє мечем Святослав — напуває ворожою кров’ю свого гострого булатного друга.

«Так не годиться», — подумав Тур: князь наражався на небезпеку. Знайшов десятник можливість, озирнувся, а поряд все люди з чужих десятків. З Турового лишилося тільки двоє: він сам та вправний Хозарич.

Тим часом Варда насів на ліве крило, де бився Ікморів (ні, вже кілька днів — Лаврів) полк. Поряд з Вардою — Петро, ще той хижак — сам до бою не лізе ніколи, але як розумно керує військом! Вперто, запекло, мужньо б’ються Лаврові сотні, але бачить хоробрий Лавр: все-таки це не молодша дружина.

Звелів стріляти — цілити у Петра та Варду, і одразу за спини своїх людей сховалися ромейські воєводи. Сила-силена тих ромеїв — троє, а, може, й четверо на одного русича. Потроху прогинається Лаврове крило. Підняв Лавр меча і щосили вигукнув давній, пращурів ще заклик:

— За Бусові рани!

Наче додалося сил війську: не задкують, стверджуються руси. Але щось таки сталося у серединному полку.

Непокоїло князя Лаврове крило. Знав Святослав: Лавр хоробра та віддана людина, але як воєвода має невеликий досвід: рік тому десятником був. Війна винесла його, бувалого у бувальцях, але дрібного воєначальника нагору… Як він там? Глянув князь ліворуч: навалилася сила-силенна вершників, от-от розчавлять. Глянув удруге: підняв меча Лавр і щось кричить. Знов подивився: зупинилися русичі і наче потроху вже наступають.

Крутив головою князь, крутив, та й проґавив випад ромея; відбив меч, та пізно: вороже лезо різонуло тіло князя. Захитався Святослав; Тур з Вороном підхопили його і потягли назад, і одразу за ними стулились шереги воїнів.

— Князя поранено, — полетіла чутка лавами.

Святослава нашвидкуруч перев’язали, він одразу підвівся і хотів стати до бою, але тілоохоронці майже силоміць утримали. Князь бачив, як швидко росте тепла мокра пляма, але стояв — військо повинно бачити: князь живий, князь поруч.

Недобра звістка позбавила русичів веселої люті. Всі бачили: князь стоїть, але дуже швидко полотніє його лице. Ромеї відчули зміну настрою русичів і додали тиску.

Князь вочевидь заслаб, і його повели до човнів. Він вже непевно бачив, як взявся командувати Свенельд, як відходило військо до ріки, і прикривав цей відхід Лаврів полк (Свенельд беріг варягів), як перепливали на лодіях русичі на другий берег. Лавр, сам поранений, але живий завдяки Вовковій науці, попсувавши кілька зайвих суден, перевіз залишки своїх людей числом трохи більше сотні, коли головні сили були вже у безпеці.

Тур знайшов лікаря, і той вправно зупинив кровотечу, тятивою зашив рану, перев’язав, напоїв князя червоним вином і велів лежати.

Вороги не намагалися переслідувати: у них під рукою не було добрих суден; до того ж великі втрати їх просто приголомшили. Цимісхій, спітнілий, у брудних червоних чоботях, дивився на лівий берег Істра: там облаштовували табір руси; вони не збиралися втікати, вони просто відійшли! Базилевс глянув на свій супровід: вдивляється у далечінь — Істр-Дунай тут широченький — Петро, похмуро мовчить Варда, сопе єпископ Феофіл…

— Що станемо робити, панове? — спитав ближніх базилевс.

— Порахуємо людей, визначимо втрати… Потім нагодуємо живих, поховаємо мертвих, далі, Бог дасть, щось надумаємо, — сказав розумний єпископ.

— Хай буде так, — згодився Цимісхій.

Святослав теж, трохи відновивши сили, наказав порахувати військо. Незабаром йому сказали. «Третина того, з чим прийшов», — подумав він.

Зранку Цимісхієві доповіли: з руського берега до них пливе судно. Базилевс вилетів з шатра і одразу ж по багатьох прикметах визначив: посли.

І день, і другий, і третій пливуть посли через Дунай. І битися нема у супротивників наснаги, і згоди дійти не можуть.

Цимісхій, провідавши про Святославову рану, запропонував двобій: хто, мовляв, переможе особисто, той і виграв війну. Так, нібито, всім буде краще!

Коли посли розповіли про це, Святослав тільки усміхнувся:

— Мені самому краще знати, ніж ворогу моєму, що мені корисніше!

Ніхто не засудив князя: не забули ще, як ромеї вирішили долю двобою Вишати з Анемасом. Говорили, що Цимісхій — людина хоробра, але підла, і прийшов він до влади, отруївши попереднього базилевса Нікіфора…