Вероніка Мосевич - Ґардаріка. Таємниця забутого світу

– Авжеж! Три роки минуло, як я посів київський престол. І тепер він знову напав! Та не сам!

– А кого ж він найняв для походу?

– Прийшов уже з військом свого тестя, польського князя Болеслава Хороброго, щоб загарбати мої землі, і забрав у полон багато людей, не оминувши й моїх рідних сестер.

– Ти говориш, а я відчуваю твій біль отут, – мовив Улоф, пристрасно вдаривши себе кулаком у груди.

– Мало того! Болеслав ще й привласнив собі всю державну казну у змові зі скарбничим, десятинним священником, відповідальним за неї. І знаєш, що болить ще більше?

– Що ж? – схвильовано запитав конунг.

– Святополк йому ще й пообіцяв мої городи Червенські [18] Червенські городи: Волинь над річкою Західний Буг, Городло, Угровеськ, Сутійськ, Стовп’я та ін. Року 1018 Святополк віддав Червенські городи польському князю Болеславу І Хороброму за перемогу у війні з Ярославом. віддати в разі перемоги! Тепер я мушу ці землі відвоювати й об’єднати їх під однією рукою.

– Я тобі допоможу в цьому. Гінцям твоїм я цього не міг сказати, бо хочу особисто обміркувати з тобою подробиці, – притишивши голос і наливаючи повний кухоль, мовив Улоф-конунг. – Частуйся.

Вони випили свіжого пива і з задоволенням узялися до наїдків. Ярославові не терпілось почути подробиці, але голод брав своє, князь ледь стримував себе – таке все було запашне і смачне. Юшка з оленини вкупі з пивом розлила приємне тепло по тілу і, здавалося, жилами текла вже зовсім інша кров. Перебивши трохи відчуття голоду та обдумавши почуте, він мовив:

– О, великий Улофе, я приємно здивований з твоїх слів. Ти великий воїн, завойовник, рівних якому немає на світі. Не думав і не гадав, що так відразу отримаю відповідь, ще нічого не спитавши.

– Не поспішай хвалити, бо не знаєш моїх умов, – сказав конунг, усміхнувся лукаво, прищуривши око, і наповнив кухлі цього разу наливкою.

– Щось підказує, що мені сподобаються твої умови, – також усміхаючись, відповів Ярослав, у котрого в голові вже визрівав план.

– Ну, що ж, я допоможу тобі у всьому, про що ти попросиш, а ти за це віддаси мені володіння Альдейґюборґа [19] Землі сьогоднішніх Ладоги і Санкт-Петербурга. разом з усіма прилеглими землями, – майже пошепки сказав конунг.

«Хитрющий Улоф, – подумав Ярослав, але нічого не сказав. – За ці землі він постійно веде боротьбу».

– У мене також є умови, – ні хвилі не вагаючись і не відповідаючи на вимогу, мовив Ярослав, не збентежившись. Цим він одразу завоював повагу конунга.

– Ха-ха! Тямущий хлопчисько! Які ще в тебе можуть бути до мене умови? – вже зовсім як до сина, сказав конунг, знову примруживши око і лукаво посміхаючись.

– Віддай за мене свою дочку… – схвильовано видихнув Ярослав. Жилочка на шиї скажено пульсувала в очікуванні відповіді. Ще, здавалось, він ніколи так не переживав.

Ця неочікувана пропозиція вплинула на настрій Улофа зненацька. По очах помітив, яка внутрішня боротьба відбувається зараз у його душі.

– Котру? – в сум’ятті запитав він.

– Скільки б дочок у тебе не було, я хочу тільки одну, ту, яка мене полонила, – пристрасно сказав Ярослав.

– Я б залюбки… Тільки… Хлопче, ти трохи запізнився. Моя старша дочка Інґіґерд заручена з королем Норвегїї, Олафом ІІ, і незабаром має відбутися весілля. Отже, це неможливо, – затинаючись на кожному слові і знову наливаючи міцного напою, видавив із себе Улоф.

– Яке прекрасне в неї ім’я… – сказав Ярослав, сперши на руку свою голову, яка чомусь стала важкою.

– Авжеж, ця дівчина – мій скарб, – з гордістю виголосив конунг, високо піднявши кухоль.

– Батько колись давно вчив мене, що у світі немає нічого неможливого. Завжди можна щось придумати. Я остерігаюся давати тобі поради, але якщо дозволиш, то запропонував би одну.

– І яку ж? – з цікавістю запитав Улоф, наповнюючи знову кухлі та гикаючи від надмірного хвилювання.

– З нашої розмови я зрозумів, що в тебе не одна дочка. Отже, ти можеш видати за нього іншу. Тільки треба знайти причину, чому ти так вчиниш. Вихід завжди можна знайти.

При цих словах брови Улофа поповзли вгору. «Ого, куди сягнув! А цей хлопчисько далеко піде! І він таки має рацію. Причину й справді можна знайти, і я вже навіть знаю яку…» – мовчки розмірковував конунг, ухопившись руками за стіл. Пильно вдивляючись в обличчя гостя, він подумки високо оцінив його стратегічний дар.

– Зрозумій! Якщо Інґіґерд стане моєю дружиною, вона володітиме разом зі мною такою величезною країною, як Київська Русь. А це набагато більше, ніж Норвегія. І я тобі обіцяю, що зроблю все, щоб вона була щасливою, – пристрасно промовив Ярослав.