Вероніка Мосевич - Ґардаріка. Таємниця забутого світу

Таємниче волхвівство вчив колись і Один. Як він опинився саме тут, ніхто не знав. Сам збудував у лісі капище та час від часу передавав молоді незвичайні знання. Скількох вікінгів тут вишколив! Так вправно володіти зброєю, здавалось, умів тільки він. Ще ніхто і ніколи його не переміг та не перехитрив. Навіть сам конунг намагався, та не спромігся. Волхв був під охороною Улофа, який мав до нього повну довіру. Колись давно Один урятував конунгові життя. Тому тепер міг робити все, що заманеться… І знав: йому ніхто не заборонить.

Навколо всі приймали християнство. Так повелів конунг. Та Улоф був мудрим правителем і не заперечував існування різних вірувань людей на своїх територіях. Але ж місто Сигтуну спеціально побудував і зробив новою столицею Швеції замість Упсали [24] Попередня столиця Швеції. , щоб запровадити там тільки християнство. Цього він хотів від усієї душі. Незважаючи на те, що в Упсалі набудовано багато християнських храмів, там процвітала стара язичницька віра. Знаючи батька, Інґіґерд могла б ручатися, що ні в Бога, ні в троля він не вірить. Його безстрашність неодноразово це їй доводила. Але Один… Він був для конунга авторитетом. Те, що той умів, не вкладалося в звичайне уявлення про людину. Він знав, здавалося, все про все, вмів раптово зникати і з’являтися, лікувати травами, замовляннями і самими тільки руками. Читав думки, знав минуле і бачив майбутнє. Володів зброєю так, що його ніколи і ніхто не вмів перемогти. Тому і йшли до нього всі, хто хотів дізнатися про щось більше в цьому житті і чогось більшого досягти. Сказати, що він умів і знав усе – це нічого не сказати. Люди, яких він навчав, ставились до нього майже, як до Бога.

«Треба буде обов`язково піти до Одина і запитати ще раз про свою долю…» – подумала Інґіґерд – і полум’я запалало яскравіше.

Але ж ні, батько ніколи не відступиться від свого слова, бо від її шлюбу з Олафом Норвезьким залежать територїї, які 18 років тому Улоф Шетконунг разом із королем Данії Свеном Вілобородим забрали у норвегів. Ця земля належала Швеції вже досить довго, щоби тепер так просто її віддати. Скільки всього там було зроблено, побудовано, облаштовано. І люди задоволені його правлінням. А тепер, уже два роки поспіль, Олаф ІІ Норвезький вів війну проти її батька, щоб відібрати ці територїї. В тій війні ніхто й ніяк не міг перемогти. І сміх, і сльози! Тому й зібрався тінґ, щоб вирішити це болюче для обох країн питання. Згідно з договором Улоф Шетконунг зобов’язаний був видати Інґіґерд заміж за короля Норвегії, щоб на цьому покінчити з війною.

Як тільки думки її торкнулися Олафа, подув вітер, котрого раніше не відчувала, – і полум’я враз ніби чогось злякалось, пригасло. Язички зникли, тільки поліна жевріли. Це було дивно. Чому? Чому потойбіччя посилало їй такий знак? Адже ж Олаф її наречений. Дівчина не могла повірити в те, що побачили її очі, і осягнути своїм наївним дівочим сердечком. Так, вона багато всього навчилася у мудреця Одина. Багато всього знала. Але зараз її серце було переповнене почуттями, а це – поганий порадник, коли потрібно тверезо мислити.

Принцеса належала до династії Інґлінґів. Її батько, Улоф ІІІ Шетконунг, був сином Сіґрід Гордої [25] Князівна Гунхільда П’яст із Західної Померанії (сьогодні територія Німеччини між Мекленбургом (колись Велеград) і Бранденбургом (колись Бранібор). та Еріка VІ Сегерселля [26] Переможний. , короля Свеаланду. А це багато що означало. Тому її виховували в дусі гордості за свій рід і любові до рідної землі, мови, звичаїв. Дідусь Інґіґерд поставив собі за мету об’єднати всі землі Свеаланду. І двадцять років тому доєднав південні території – Геталанд [27] Південна Швеція. . Сина свого Ерік сам навчав усього, що вмів, як тепер робить і Улоф. Його діти беруть участь у всіх бойових діях і навчаються управляти країною. Тому дівчина знала, що потрібно завжди керуватись холодним розумом, а не гарячими почуттями…

У двері постукали. Це вивело дівчину із заціпеніння. Вона відізвалася в задумі:

– Хто там?

– Це я, Астрід, – пролунав бадьорий голосочок.

– Заходь, – відповіла Інґіґерд і усміхнулась, а та вже бігла до неї в обійми. Вона була сестричкою від іншої матері, як і її брат Емунд. Естрід Ободритська не любила дітей від незаконної дружини Улофа, Едли. Як і кожна мати, а тим більше королева, вона насамперед переживала за своїх. Оскільки Едла була дочкою вендландського [28] Вендландія – колишні слов’янські території, а тепер частина Німеччини. князя, а також слов’янкою, як і вона, та майже її землячкою, то дозволила, щоб мала Астрід і Емунд виховувались разом з її дітьми, Інґіґерд і Якобом. Принцеса так любила сестричку, що жити без неї не могла, і ці почуття були взаємними. Та зрозумівши, що Емунд у майбутньому може стати загрозою для сходження її сина Якоба на престол, королева відправила його ще юнаком до матері, де той і виховувався дотепер.