Стівен Кінг - Та, що породжує вогонь

– Ти як гадаєш, це безпечно?

– Як не безпечно, то на студентах не випробовують, – сказав Квінсі. – Якщо є хоч найменші сумніви, тестують на пацюках, а тоді – на в’язнях. Можеш бути певен – те, що вколють тобі, до тебе вже вкололи трьомстам особам, і всі їхні реакції ретельно проаналізовано.

– Мені не до вподоби цей прикол із ЦРУ…

– З Крамницею.

– А яка різниця? – похмуро запитав Енді.

Він глянув на плакат Квінсі, що на ньому Річард Ніксон стояв перед побитою, уживаною автівкою. Ніксон шкірився, з обох кулаків стирчали по два коротенькі пальці – V, перемога. Енді досі не міг повірити, що менше року тому президентом обрали цього чоловіка.

– Ну, я вирішив, що двісті доларів тобі ніяк не завадять, ось і все.

– Чому так багато платять? – підозріливо спитав Енді.

Квінсі сплеснув руками.

– Енді, все оплачує держава! Ти що, досі не второпав? Два роки тому Крамниця вклала триста тисяч доларів у дослідження перспектив масового виробництва підривних велосипедів – і про це писали в «Санді Таймс». Ще одна «в’єтнамська» штучка, я так гадаю, хоча напевно не знає ніхто. Як казав Фіббер Макґі [6] Персонаж радіоситкому «Фіббер Макґі і Моллі» (1935–1959). – на той час ідея видавалась непоганою.

Квінсі постукав трубкою, швидко і нервово вибиваючи попіл.

– Для таких, як вони, всі університетські містечка США – суцільний величезний супермаркет «Мейсі». Тут трохи підкуплять, там у вітрини позазирають. Але якщо не хочеш…

– А може, і хочу. Ти сам участь братимеш?

Квінсі всміхнувся. Його батько тримав мережу надзвичайно популярних крамниць чоловічої білизни в Огайо та Індіані.

– Мені не настільки потрібні дві сотні, – відповів він. – Окрім того, я терпіти не можу голки.

– А.

– Слухай, я не намагаюся тобі нічого напарити, та заради Бога. Просто вигляд маєш зголоднілий. У будь-якому разі, шансів опинитися в контрольній групі – п’ятдесят на п’ятдесят. Двісті баксів за ін’єкцію з водою. Навіть не з-під крана, май на увазі. Дистильована вода.

– Можеш облаштувати?

– Я зустрічаюся з аспіранткою Вонлесса, – сказав Квінсі. – Заявки подадуть осіб п’ятдесят, більшість – сраколизи, які хочуть набрати у Скаженого Доктора балів…

– Облиш так його називати.

– Гаразд, у Вонлесса, – погодився Квінсі і розсміявся. – Він все одно тих мазунчиків повиганяє. Власноруч. А моя дівчина поклопочеться, щоб твоя заявка потрапила йому на очі. Після того, чоловіче, розбирайся сам.

Коли на дошці оголошень факультету психології з’явилось сповіщення для охочих, Енді подав заявку. За тиждень молода аспірантка (подружка Квінсі, як вирішив Енді) зателефонувала йому і поставила кілька запитань. Він розповів, що батьки в нього померли, наразі він учиться в Гаррісоні на старшому курсі, потік 69-го, склав понад дванадцять заліків, тому вважається повноцінним студентом-очником. Так, йому вже виповнився двадцять один рік, і він має законне право підписувати угоди, публічні і приватні.

За тиждень пошта коледжу доправила Енді лист про зарахування, з бланком відмови щодо зняття відповідальності, який треба було підписати. Будь ласка, занесіть підписану відмову в аудиторію 101, корпус Джейсона Ґірні, 6 травня.

І ось Енді сидить у залі, вже здав підписану угоду, Вонлесс, цей винищувач сигарет, пішов (а він справді трохи скидався на скаженого доктора з фільмів про Циклопа), а Макґі разом з іншими одинадцятьма старшокурсниками відповідає на питання про якісь містичні досвіди. Чи страждає він на епілепсію? Ні. Батько раптово помер від серцевого нападу, коли Енді було одинадцять. Мати загинула в ДТП, коли Енді було сімнадцять – страшний, травматичний випадок. Єдиний близький родич – мамина сестра, тітка Кора, а вона вже в літах.

Енді пройшовся стовпчиком питань, ставлячи «НІ, НІ, НІ». Раз відповів ствердно: «У вас були переломи чи серйозні розтягнення? Якщо так, уточніть». У виділеній графі Енді нашкрябав той факт, що дванадцять років тому зламав лівий гомілкостоп, коли ковзнув до другої бази на змаганнях Малої ліги.

Макґі проглянув відповіді знизу догори, легко ведучи кінчиком ручки по паперу. У цю мить хтось поплескав його по плечу і дівчачий голос, милий і трохи хрипкий, спитав:

– А не позичите, якщо вже закінчили? У мене чорнило пересохло.

– Без питань, – відповів Енді й повернувся, щоб віддати ручку.

Гарненька. Висока. Світло-каштанове рудувате волосся, неймовірно світле обличчя. У бірюзовому светрі й короткій спідниці. Чудові ноги. Голі. Мимовільні оглядини майбутньої дружини.