— О, Пітере, й ти тут? Заходь, заходь, бідненький, як твої справи?
— Пані, ви дуже люб’язні, — відповів Пітер із легким заслоном, — я б сам ніколи не наважився напроситись, але ваш чоловік…
Тітка Гетті не стала чекати, поки він завершить, і не повела, а прямо-таки потягнула його в кімнату, на ходу звільняючи від куртки. Це виглядало так, ніби Пітер потрапив у торнадо.
— Овва, а ти помужнішав! — заспокоїла його господиня. — Знаєш, я хотіла трохи побалувати Дугласа і, як завжди, перестаралася. У мене є чим і полк прогодувати! — Зачинивши двері, тітка підштовхнула всіх до їдальні. — Хутчіш, хутчіш, мити руки та відразу до столу! Кене, покажи їм ванну! До речі, Пітере… зателефонуй своїм і скажи, що залишаєшся у нас вечеряти!
Вечеряли в дуже дружній атмосфері, починаючи з локшини й закінчуючи медовим пирогом. Дуглас поступово звикав до Пітерової манери говорити та із задоволенням відзначав, що, незважаючи на вихованість, Пітер був трохи дивакуватим. Перед тим як усістися за стіл, той попросив пластикову тарілочку, куди складав залишки кожної страви — для двох своїх кішок. Хлопець вимушений був уточнити, що відмовився на їхню користь від вельми апетитних шматочків.
Із мовчання господарів Дуглас здогадувався, що дядько все ще думає про Сьюзан Купер, свою померлу подругу. Він би, може, й хотів поговорити про неї, але стримувався, щоб не засмучувати його та Пітера. Несподівано саме тітка розрядила ситуацію:
— Кене, щось чути про внучку бідної Сьюзан?
Дядько нарешті позбувся удаваної веселості.
— Ні, Гетті, поки нічого, на жаль, — потім повернувся до Дугласа. — Бачиш, подруга, про яку я казав, була вдовою та виховувала свою внучку Кристаль. А в день смерті бабусі дівчинка зникла…
— А її не викрали?
— Не думаю. Може, про це більше розповість наш Пітер. Кристаль навчається з ним в одній школі.
Почувши, що до нього звертаються у справі, Пітер відклав шматок пирога й витер туби серветкою:
— Точно не знаю, пане Хелловею. Можу тільки припустити, що Кристаль не хотіла потрапити до сирітського притулку. Як відомо, інших родичів у неї немає, так що…
— Але це жахливої — вигукнула тітка Гетті. — Тепер, імовірно, ховається де-небудь у брудному й сирому куточку міста, наражаючись бозна на яку небезпеку?
— Так, на жаль, усе може бути. Проте якось вона сказала, що має найпотаємніше бажання — стати актрисою. Тому не виключаю, що Крис могла вирушити до Голлівуду…
— Але це жахливо! — повторила тітка. — Одна — й до Голлівуду! Кене, її треба неодмінно знайти! Можна дати оголошення на національне телебачення й заспокоїти крихітку, пояснити, що боятися нічого, хай повертається додому!
— Звичайно, її можна зрозуміти, — відповів дядько, — однак ти теж маєш рацію. Ми вже роздавали біля бібліотеки листівки з оголошенням, та поки що безрезультатно…
Після вечері дядько повів Дугласа до його кімнати.
— Хлоп’ята, йдіть за мною, — запросив він, піднімаючись дерев’яними сходами.
— Дивися, Дугласе, спальні кімнати знаходяться на другому поверсі. Упевнений, тобі буде найзручніше в тій, де жив я у твоєму віці.
Нагорі було безліч дверей. Але дядько прямував у самий кінець коридору, де за трьома сходинками розташовувалися невеликі старі дерев’яні двері з напівкруглим верхом. Кен оглянувся й підморгнув Дугласу: «Що ж, я думаю, павутиння тебе не збентежить…» І відчинив двері.
Ще з вулиці Дуглас помітив праворуч від даху великий купол, що дуже нагадував астрономічну обсерваторію. А зараз із криком «Оце так, дядьку, просто фантастика!» оглядав приміщення зсередини. Підлогу вистеляв дерев’яний паркет зі старовинним візерунком. Ліворуч була шафа для одягу та високе полуторне ліжко зі строкатою стьобаною ковдрою, на протилежнім боці — книжкова шафа на всю стіну та, якраз під куполом, три телескопи різних систем. Зі стелі в чіткому порядку звисали різні за розміром розфарбовані кулі з пап’є-маше, у центрі світилася яскраво-жовта куля: Сонячна система! І жодного павутиння.
— Дядьку, у мене просто немає слів!
— Дугласе, мене вже майже з’їла заздрість! — прошепотів Пітер.
— Знаєте, я завжди захоплювався астрономією, — сказав Кен, заходячи до кімнати. — Астрономією та книгами, якщо бути точним. Тут тільки дуже мала їх частина, — він постукав по корінцях кінчиком пальця. — Решта в бібліотеці. Це ви побачите вже завтра. У мене вельми рідкісна колекція античних томів і…
Дядько зупинився, бо зрозумів: племінник зараз надто переповнений враженнями, щоб думати про книгозбірню.
Читать дальше