Giovanni Del Ponte - Невидимі. Таємниця Туманної Бухти

Коли дитина спробувала дістати ласощі, «чарівник» зробив іще один невловимий жест, та долоня виявилася порожньою. Звичайно, хлопчисько запротестував, тоді чоловік почухав його по потилиці… і знову в руці з’явилася смачна цукерка.

Під аплодисменти присутніх ілюзіоніст дав малюкові вихопити льодяник, який був негайно з’їдений.

— А мене навчиш? — запитав малюк.

— Кевіне, — звернулася до нього мати, — не чіпляйся до дядечка.

— Нічого страшного, хай чіпляється, — посміхнувся чоловік і мовив до дитини: — Якщо будеш уважний, я тебе навчу: врешті-решт, магія — це всього лише дитячі забавки, мій хлопчику.

Насамперед хочу подякувати фірмі «Дрімфарм» і видавничому будинку «Де Агостіні», які запросили мене разом із Дугласом, Кристаль і Пітером воскресити в пам’яті вологі й туманні вулиці Туманної Бухти.

Мені не віриться, що минуло майже десять років з того дня, коли була написана ця повість. Знову думаючи про неї, відчуваю певну ностальгію, тому що «Невидимі. Таємниця Туманної Бухти» стала моєю першою опублікованою книгою. Тоді я ще не знав, що пригоди Невидимих матимуть продовження, а просто дав волю фантазії; і це після стількох років пошуків у «пітьмі за огорожею», куди запросив Харпер Лі, після переслідувань голодного «Воно», спущеного з ланцюга Стівеном Кінгом, і після багатьох неспокійних ночей у компанії «Пана снів» Сендмена, з яким мене познайомив Ніл Геймен.

Я відчув необхідність розповісти про щось особисте, від першої особи виразити більше емоцій, що виникають у моїх персонажів під час пригод.

Завдяки підтримці читачів після перших пригод Невидимих з’явилися й інші.

Але перш ніж сказати спасибі читачам, слід іще згадати тих, хто вірив у мене як автора. Це Карла Танці й Джованні Ардуїно, на той час відповідно головний редактор і редактор «Сперлінг енд Купфер».

Цілком упевнено можу стверджувати, що частина успіху першого видання зумовлена цінною допомогою двох співробітників: Анни Лаццері, редактора, яка продовжує супроводжувати мене й у теперішній роботі, та Марко Патріто, художника, що намагався передати на малюнку обкладинки похмуру атмосферу перших пригод Невидимих. Марко просив допомогти «побачити» її моїми очима, і я розповів про всі комікси, фільми й книги, у які був закоханий за часів дитинства та юності. Виявилося, що в багатьох цих місцях побував також і він. Тому художник і зміг досить легко показати читачам суворість скелястого берега.

Через стільки років нова подорож у похмурій атмосфері дії книги вразила Паоло Барб’єрі. Уже давно я стежив за його роботою та переконався, що неспокійне блукання туманними ночами не є для нього чимось незнайомим. Йому вдалося чудово описати будинок Ангуса Скрімма.

Співробітникам видавничого будинку «Де Агостіні» я вдячний також за те, що вони дозволили мені втручатися в текст. Прочитавши його після багатьох років, я побачив: потрібні певні виправлення.

Не затримуватиму вас більше: час пізній, вечірній туман згущується, і Невидимі вже чекають читачів для участі в нових пригодах.

Джованні дель Понте