Виктор Моключенко: Ретроспект: Витоки

Звіздар обернувся до похмурого Хмиза:

— На що ви домовлялися?

— Ну, я й говорю, візьми два ріжки, а він не бере, віддавай, мовляв, «іскру».

— Ну, так і віддавай.

— Так цеє, забагато буде, Звіздарю, «іскри». Два ріжки, воно в самий раз.

Звіздар спохмурнів:

— Хмизе, я зараз власноруч згодую тебе твоїй же Берті. Ти Листа як відмичку, без згоди старшого послав вперед, не попередивши, що там сидить сліпень. Та біс із нею з Бертою, не вперше таке. Але ти, сволото хитрозада, навіть словом не обмовився, що там може бути гніздо нетопирів, а тепер ще й викручуєшся перед чесними бродягами, як бандит перед путівцем?

— Та хто ж думав, що він дійде? Я це так, для сміху. Надто він в тебе похмурий.

— Кобальте — покликав Звіздар, видивляючись когось в натовпі — не підсобиш?

Приземкуватий Кобальт підійшов до Хмизу і вивалив вміст його рюкзака на землю.

— Ось твоя «іскра», Лист, а ось три ріжки Звіздареві в компенсацію за використання його відмички. Хмизе, бачу ти щось хочеш додати?

— Та ні, що вже там, раз обіцяв, то віддаю — зморщився Хмиз.

— А от в мене є — відповів Кобальт і відважив Хмизу ляпас — це за те, що ти нетопиря проґавив. Завтра вартових можна було б закопувати, він би за ніч всіх висмоктав. Загалом, йди зараз й перевір, чи немає там ще парочки таких же.

— Кобальте, та невже я…

— Давай-давай, воруши ногами, заодно і суку свою прибери, і справді жалко сліпенят.

Звіздар стукнув Листа по плечу і вказав рукою шлях у напрямі Периметра. Лист закинув на плечі худий рюкзак, поправив кривий «Калашников» і пішов вслід ведучому.

Провідник намагався не виходити на порепану і розбиту незліченними гусеницями бетонну дорогу, а Лист запам'ятовував вказані йому аномалії. Периметр хоч і здавався на відстані витягнутої долоні, але йти до нього було ще порядно.

— Навіщо він так?

— З ким, з новачками? Тому що це корисно. Не варто бути таким глупо довірливим, вірити першому ліпшому стакерові, що попався. Тут потрібно десять разів перевірити, перш чим погодитися, ретельно зважити всі за і проти, оцінивши власні сили, можливості і плату за ризик.

— Ні, я про сліпу собаку, Берту, навіщо він її тримає на прив'язі?

— Ну а що ж їй, по хутору тинятися? Так її перший зустрічний сталкер пристрелить і все. Хмиз її підібрав десь напівживу, тай виходив. А вона хоч дурепа дурепою, але в зграю не повернулася, а залишилася з ним. Сліпаків приручити неможливо, пробували вже, та тільки толку з цього ніякого, все одно в зграю втікають. Ну а ця от залишилася, ось і тиняється тепер з ним по Зоні. Взагалі вона не зла, просто природа в неї така, до людини гранично агресивна. Але сліпаки бачать інакше, очей же в них немає, то може щось і розгледіла вона в Хмизі. Хоча, гнила він людина, боязкувата. Любить над молодими зле пожартувати. Про цей його жарт з рюкзаком весь Периметр знає, а я якось і не подумав, що він до тебе причепиться. То як же ти потяг рюкзак з-під носа у Берти?

— Та я в хату як стрибнув, мене «свічка» все-таки зачепила і так підкинула, що я стрімголов полетів і прямо на нетопиря натрапив. Він цуценят в кут загнав, а Берта на ланцюзі була і не могла дотягнутися. Я йому прямо в голову вистрілив, сам навіть не встигши нічого толком зрозуміти. Він кусатися поліз, довелося добивати, аж поки автомат не заклинило. Я до дверей, а цуценята пищать і за мною повзуть, ну я їх і повернув Берті, і поки вона їх на радощах вилизувала, підчепив рюкзак стволом, в хату втягнув і через вікно викинув.

— Кебети стало вгору подивитися? Нетопир любить стрибати на спину, за шию раз вкусить і все, готовий, тобто паралізований, ну а більшого йому й не потрібно. Верткий, він зараза, особливо в повітрі. Дійсно, Бог любить дурнів. Нетопир запросто міг тобі в очі кислотою плюнути, а потім добити. Навіщо з собою потяг?

— Так цікаво ж знати, що це таке, от і хотів запитати.

Звіздар несподівано впав на землю і відкотився вбік, щезаючи з лінії вогню. Лист повторив його маневр перш, ніж встиг побачити небезпеку, перекинувся на спину і почав гарячково шукати ціль.

— По деревах, по деревах бий! — закричав Звіздар відповзаючи до кущів. Лист, йдучи за ведучим, поповз у бік тернини, що густо розрослася на узбіччі дороги, встигнувши помітити розмазану тінь, що ковзнула над головою. Мірно бухав «гвинторіз», і він благополучно закотився в тернину, роздираючи руки до крові, й прикриваючи лице.

— Ну як, Лист, все ще цікаво? — видихнув провідник.

— Що це?

— Баньші, дух такий в Ірландії є. Ну от і тут є свої баньші, тільки зустріч з ними куди небезпечніша. Оглушать хвилею, і поминай як звали. Крововилив в мозок. Нетопирі вночі, баньші вдень.