Виктор Моключенко - Ретроспект - Витоки

— Чому не гарпії?

— Тому що. Усе, полетіла.

— Я їх не бачу, Звіздарю.

— Їх ніхто не бачить, їх чує тільки голем, по особливій хвилі випромінення. І то, далеко не завжди. На відміну від нетопирів, баньші літають зграями, де літає одна, там і інша недалеко. Залежуватися особливо не рекомендую, засічуть і почнуть бити усією ескадрильєю. Тому вперед за мною, і крути головою, нехай вона краще закрутиться, аніж її відірвуть!

Прислухаючись до завивання вітру, втискаючись в прілу траву і зупиняючись при кожному підозрілому шереху, вони повзли вздовж рятівної смуги тернини до тих пір, поки Звіздар не сказав, що баньші відійшли. Намагаючись не спускати око з оманливо безтурботної синяви, вони вилізли у самого КПП зовнішнього Периметра, що являв броньовані ворота в суцільній скелі бетонного кільця, що йшло в обидві сторони, стільки вистачало очей.

Провідник застережно підняв руку і покликав Листа.

— Рухайся строго за мною. Солдати фіксують пересування мого алярм-маячка, твого в загальній базі поки що немає, тому запросто можуть шмальнути, особливо зараз, після прориву безвісті.

— Звіздарю, ти не втомився відповідати на запитання? — запитав Лист, розглядаючи громаду Периметра і прикидаючи на око її висоту.

— Це ненадовго, якщо дійдемо живими, попрошу Лисенка видати тобі персональний голем. У нім є база по аномаліях і істотах Зони, вивчатимеш у вільний час. Але це не замінить живого досвіду.

— Що таке безвість?

— Безвість, Лист, це виверт простору, все що в неї потрапляє, зникає, тому і безвість. Від неї лише один захист, кількість людей. Чим більше людей знаходиться разом під час прориву безвісті, тим міцніший ментальний, чи що, захист. Тоді вона не зможе розростися до критичної межі і пожерти простір.

— Щось на зразок чорної діри?

Звіздар заперечно покивав головою, переступив через червону лінію біля входу КПП, піднявши руки. По ньому ковзнула швидка лінія сканера і вбік глухо від'їхала невелика стулка, в заглибленні якої знаходилася панель, що складалась з вузького прорізу і дисплея, захованого за товщею важкого куленепробивного скла. Звіздар нагнувшись вийняв свій особистий жетон і вклав в щілину. На дисплеї висвітилося фото і коротка інформація. За стіною задзижчали приводи, і відкрилися вузькі двері, в які ледь могла протиснутися людина. Провідник зробив крок в прохід, тримаючи руки на видноті.

— Щось ти не квапився, Звіздарю.

— На похорони встигну.

На зустріч йшов військовий в темному камуфляжі без відзнак, і жестом покликав Листа. Лист підняв руки, і по ньому також слизнула лінія сканера.

— Це і є твій носій інформації? — оцінюючи подивився на нього військовий.

— Він самий і давай без бюрократії, полковник. Напої, накорми, а потім й на допит волочи. Втомилися до біса.

— Можна подумати, ми тут у тещі на млинцях були! Гаразд, проходь, радий бачити, розвідко.

— Відправ його до Старого, нехай огляне. Він стоїть на ногах лише завдяки стимуляторам. Можна сказати, вирвали з лап смерті.

Лисенко кликнув солдата:

— Сталкера супроводити в лазарет і передати Старому. Він знає, що робити.

— Є товаришу полковник. Дозвольте виконувати?

Лисенко відпустив військового, і Лист питально подивився на Звіздаря.

— Все нормально, залиш речі на прохідній і йди до лікаря.

— Ну що, по п'ять крапель і поговоримо по душам?

— Давно пора. З самого ранку мотаюся як сліпий пес і ні крихти в роті.

Гіркий дим струмував з переповненої попільнички, піднімаючись кільцями до стелі. Постукуючи олівцем по столу, Лисенко відсутнім поглядом дивився за вікно, де солдати намагалися загасити палаючий дивним зеленим полум'ям зім'ятий і оплавлений цілунком безвісті БТР. Звісно безуспішно, полум'я горіло, незважаючи на всі зусилля, і горітиме до тих пір, поки все не зітліє в пил.

— Дивні справи Звіздарю, дуже дивні. Вантажівка ця, зграя, прорив безвісті на самому краю Периметра. Якби не служив я тут безвилазно п'ять років, чорта з два я в таке повірив. Але Зона вона, знаєш, і не таких вивертає навиворіт. Тут навіть переконані матеріалісти, що не вірили до цього ні в біса, ні у бога, докорінно міняються. Не влізає Зона в рамки атеїзму, як ти її туди не запихай. Скільки світочів науки в Зоні з глузду з’їхали, не дивлячись на всю їх віру в торжество людини, не злічити. А що говорити про нас, просте гарматне м'ясо Периметра? Одна безвість чого варта, деструкція простору, трясця його матерії. Тут не те, що в Зону «екологічного лиха», в Господа Бога повіриш, аби лишень відвело. І хоча я простий полковник, не рівня деяким — він нахилився впритул до Звіздаря — але в мене таке враження, що все це - ниточка одного незрозумілого для нас ланцюжка. Комусь, або чомусь дуже не хотілося, щоб Лист дійшов живим. А інтуїція вона в Зоні сам знаєш…