Виктор Моключенко - Ретроспект - Витоки

Лисенко важко опустився на стілець і втопив жетон в щілину приймача:

— Вам потрібно йти. Підмога з інших секторів до нас підтягнеться тільки до ранку: вночі ніхто не піде, простір все ще нестабільний, тут в будь-який момент все може розсипатися в пил. Особисти будуть зайняті виловом вивертнів, які рватимуться із Зони, і на відхід вглиб провідника і зеленого відмички ніхто не зверне особливої уваги. Вибач, але людей дати я не можу, та ніхто й не піде, тим більше що вдвох прослизнути набагато простіше. І якщо стануть шукати Листа, то все можна буде списати на безвість. Зовнішні розпізнавальні коди жетона я зараз зміню, так що на Периметрі проблем у нього не буде. Припишемо до твоєї групи. А мій запит у базу Генштабу по жетону виник випадково, при ідентифікації внаслідок перешкод. Навіть якщо це і спливе, ви будете вже далеко.

Він подивився на годинник, піднявся і не обертаючись, кинув:

— Дай Бог, що б ми були праві. У нас є пару годин, розвідко, можеш поспати тут, цей корпус стабільний.

Звіздареві здалося, що він встиг зліпити повіки лише на мить, і його тут же потормосив солдат.

— Прокидайтеся, прокидайтеся, полковник чекає вас біля прохідної.

Звіздар вслід за солдатом просочився через плац, зяяв глибокими виразками, асфальт в яких все ще шипів і вгинався від надлишку енергії. З оплавленої щогли звисав прорваний чорними пропалинами червоний прапор із золотим серпом і молотом. Звіздар зупинився, дивлячись, як прапор мірно колишеться на мертвому вітрі, а потім побіг вслід за ад'ютантом. У КПП його вже чекали полковник і Лист.

— Відіспався, сталкер?

— На тому світі відісплюся, якщо дадуть.

— Ну от і добре, а тепер вам пора. Скоро тут буде дуже людно. От припаси в дорогу, ще щось?

— Потрібен голем і нормальний ствол, для нього.

Полковник кинув декілька слів і через хвилину ад'ютант повернувся з браслетом сплячого голема і автоматом.

— Цей мотлох — Звіздар відібрав у Листа його старий «Калашников» — передайте будь-ласка на хутір Берукові. Все-таки він кривий.

Лисенко кивнув, приобняв Звіздаря, хлопнув по плечу Листа і через хвилину вони розчинилися в пітьмі.

Відійшовши від Периметра на порядну відстань, Звіздар зупинив Листа, начепив йому на руку еластичний браслет голема і ввімкнув режим пробудження. Голем пискнув, забрало на дужці візора Листа замерехтіло, і в темряві проступив контур місцевості.

— Ось так буде надійніше. Голему потрібно звикнути, увійти в резонанс чи що, відчути людину. Не дивуйся, якщо він спочатку мовчатиме — пізніше самі порозумієтеся. Перші големи взагалі не входили в симбіоз з людиною, а давали лише чіткі вказівки: стояти, відстрибнути, це викликало масу зайвих проблем, враховуючи непередбачуваність Зони. Незрозуміло куди стрибати, незрозуміло куди відкотиться, і доки людина думала, то бувало вже пізно і стрибати, і відкочуватися. Нерви і так на межі, а тут ще голем над вухом кричить. Тому від них багато хто відмовлявся, покладаючись лише на чуття і інтуїцію, даремно звичайно. А големи несподівано порозумнішали. Самі. Причому програмісти нічого не міняли, руками тільки розводили.

— Так голем це прилад чи жива істота?

— Ні те і ні інше, певно, середина. Життя на основі кремній органіки. Все, пішли помолясь.

Вони не пішли через блокпост Вербіна, в Зоні немає прямих і зворотних доріг. Тут все знаходиться у безперервному русі, одні аномалії змінюються іншими, наповзаючи одна на одну, часто утворюючи непрохідні ділянки, з яких краще швидше забиратися, намагаючись знайти обхідну стежку. Іноді такі скупчення породжують химерні артефакти, що завжди підвищує небезпеку в силу невідомості їх дії. Зона це ризик, помножений на невідомість в грі без правил. Закидавши зручну щілину між камінням, вони думали під їх прикриттям дослідити здалеку тунель під старою залізничною гілкою, але замість цього довелося відстрілювати байбаків, які висипали мов рій розсерджених ос. Потрапити у байбака, що мечеться, в вранішньому тумані задоволення нижче середнього. Все закінчилося тим, що Звіздар метнув в щілину гранату і ледве встиг скомандувати вжатися в мокру траву, прикриваючи очі усіма наявними кінцівками. Шуму не було, просто на мить між камінням зійшло маленьке сонце і приємно запахло шашликом. До речі, м'ясо байбаків досить їстівне, після попереднього знезараження. Нагріте каміння приємно оточувало з усіх боків домашнім теплом, Звіздар через потужну оптику «гвинтаря» неспішно оглядав тунель, а Лист поліз знайомитися з големом.