Виктор Моключенко - Ретроспект - Витоки

— А ти нічого. Не даремно тобі полковник такий ствол подарував — пса з одного пострілу, нетопиря вліт. Снайпер.

Лист обережно торкнув нетопиря і ніяково посміхнувся:

— Та який я снайпер, скажеш таке. Воно якось саме виходить, без мого бажання. В тунелі, так взагалі щось найшло, ніби спостерігав з боку, а тіло саме все робило. Пісенька, якась чудна в голові крутилася, про вахтерів.

— Про домінусів? — напружився Звіздар переводячи дихання.

— Ні, про вахтерів. Звідки вона взялася? Може колись чув, а зараз от спливло.

— Добре б. Дивишся, так і повернеться пам'ять, і згадаєш і про Севастополь, і про все інше. До речі про «вахтерів» — потрібно б прибратися за собою. Зомбі істота повільна, проте дуже вперта і живуча, і якщо ці, цивільні зомбі на відстані безпечні, то колишньому сталкерові чи військовому на очі траплятися не раджу. Вони ще довгий час зберігають рефлекси, мову, вміння стріляти і навіть дуже можуть наробити дірок.

— А вони різні бувають? — запитав Лист, видираючись вслід за Звіздарем на дах ферми, й займаючи позицію.

— Різні. Ким ти був за життя, тим будеш і після смерті. Все залежить від того, за яких умов вони стали жити другим, мертвим життям. В основному вони муміфікуються, але навіть в цьому вічному тумані чудово зберігаються і можуть бродити роками. Буває, Лист, навіть так, що ті, хто не встиг під час прориву сховатися, не зовсім помирають, а набувають necro vita — життя після смерті. Тому, загиблих сталкерів краще відспівувати, попри те, що для деяких зарозумних голів це віддає маячнею і дикістю, бо не узгоджується з думкою партії і ідеєю марксизму-ленінізму. Ось і відспівуємо, як можемо, як написано в церковних книжках, які нам з великої землі закинули, після того, як на очах високій комісії з Москви рота саперів, що полягла за день до того під проривом, з того світу оперативно відкопалася на цей. От після цього і стали масово і церкви відкривати, і залучати тямущих богословів для викорінювання наслідків атеїзму в масах. Адже сімдесят років жили без Бога і нічого, не був він потрібен, а тут на тобі, знову повірили! Вочевидь, добряче перелякалися, що із Зони ця зараза просочиться назовні і настане справжнісінький кінець світу. Та зрештою, їх теж можна зрозуміти: країна дісталася в напіврозваленому, розкраденому стані, й не до цього було, а як виявилось, даремно. Відношення до віри, Лист, багато в чому переглянули, і стали вчені там шукати метафізичний сенс буття. На своїй шкурі впевнившись, що наші предки його не придумали, і ажніяк не зі страху перед силами природи. Зона багатьом показала — є закони, які треба розуміти і відкривати, але не нав'язувати і встановлювати. Відспівані сталкерюги, як безглуздо це не звучить, практично ніколи не розупокоюються, а спокійно лежать в землі, а от інші - встають. Вчені щось там про тахіонні поля правили, про випромінювані хрестиком особливі хвилі, але мені здається, що це скоріше від безсилля земним розумом осягнути неосяжне. Від нездатності вірити, інакше не можна зрозуміти ноосферу. А он вона «ноосфера», метикує на трьох біля тунелю.

Голем збільшив картинку, і Лист побачив, як зомбі в засаленому, рваному лахмітті клишоного розсіслися гуртком, по давній пам'яті відтворюючи ритуал «зметикувати на трьох», а нещасного вахтера, що не до часу закрив перед ними щит, затовкли і забили в кут у своїх, лише їм відомим виховних цілях.

— Звіздар, та вони ж імітують життя!

— Може імітують, а може вони ще й до смерті так жили, метикуючи де-небудь в підсобці, і потім приходячи додому на рогах і відіграючись на дітях і дружинах. В будь-якому випадку, для них мало що змінилося. Якби вони не чіпали живих, то нехай би й бродили, скільки Зона відміряла. Але майже завжди, за рідким виключенням, сліпо нападають, може просто заздрячи тому, що ми ще живі, а вони вже ні.

Один із зомбі виковиляв із зарощів, безглуздо волочучи скрегочучу іржаву каністру, в якій щось плескалося. Каністра підстрибувала на камінні, видаючи осоружні булькаючі звуки, та зомбі хриплячи спитим сипким голосом, вперто тягнув її до тунелю, явно бажаючи заправитися паливно-змащувальними матеріалами. Звіздар поплескав Листа по руці, протягнув йому оптичний приціл і вказав на автомат.

— Прикріпи до свого тисячника, у мене є ідея.

— Тисячника? — Лист здивовано глянув на автомат.

— Звісно, АК- 2000, нова модель, доведена, нарешті, до пуття. По купчастості і точності бою перевершує всі відомі аналоги, прицільна дальність стрільби і враження цілі сягає більше тисячі метрів. Віддача практично не відчувається, надійність же і простота у використанні залишилася ще від попередників. Давай, прикручуй.