Виктор Моключенко - Ретроспект - Витоки

Лист безшумно порівнявся із Звіздарем і підняв в готовності автомат. Дивний, до речі, автомат. Зовні, до ностальгічного болю схожий на старий добрий АК-74, але форма більш обтічна, ергономічно вилизана, та й вагує на порядок менше. Судячи зі свідчень, вони минули вже половину тунелю, і тут почули дивне шелестіння. Скосивши очі, вони побачили скорчилася сутулу фігуру, що порпалась біля стіни. Бомжеподібного виду зомбі підняв голову і тоскним сумним поглядом втупився на завмерлих у вигляді статуї робітника і колгоспниці, з автоматами напереваги. Задовольнившись оглядом, з сумним зітханням несподівано відсунув вбік щит із дощок, що перегородив дорогу, після чого продовжив вивчати жовтий обривок газети з давно змитими літерами. І тут в голові Листа немов щось перемкнуло, ніби щось зрушилося і все стало сприйматися, і бачиться немов з боку.

«Читай-читай, поважний наш вахтер, бо вчення світ, а от вставать не слід. Раз-два-три-чотири, крок, розворот, минаємо старе бетонне кільце, раз-два-три-чотири, обережно напівзгнилий ящик. Раз-два. ведучий замер, що там? А там сидить собака, собака-барабака, сидить, сволота, на капоті врослого колесами в землю ЗИЛа, втягує повітря і нахабно пускає слину. Ну що ти тут нюхаєш, що ти нюхаєш, немає тут нікого, немає, хіба не видно? Не видно, вона ж сліпа».

— Лист, я щось забув, ти зі скількох патронів нетопиря упокоїв? — ледь чутно прошепотів ведучий.

Зомбі забурчав, осудливо подивився в їх бік і роздратовано перегорнув сторінку.

Лист виставив вбік три пальці, Звіздар ледь помітно кивнув, потім в заперечному жесті поводив кінчиком ствола, повернутим в протилежному від сліпня напрямі, показавши один палець.

«Так, зрозуміло: пенсіонерам дяка в нас і шана, а сталкерятам песики й коти».

Лист обережно підняв ствол, скосивши очі, але зомбі мирно дочитував останні вісті десятирічної давнини.

«Так, сумістити планку і прицільний проріз. Зручна планка, скажімо прямо, геніально продумана планка наслідного онука старого доброго «Калашникова». Вдих-видих, вдих-видих… шелестіння. Яке ще шелестіння? Хренове шелестіння, однозначно хренове: жадібно мукаюче і запинаючеся в ногах шелестіння учасників зльоту відставних вахтерів по кілька штук в ряд. Нам не жаль, підтягуйтеся, товариші вахтери, тягніть побільше горілки, а от за закускою вам, одначе, доведеться побігати...

«...темнії тунелі, пес сліпий паскуда, вас вахтерів з біса, хто ви і відкуди…»

Ідіотськи нав’язливий мотив, хтось з класиків? Вдих-видих, вдих-видих…

«і скажіть же вахтери, от чому я так здвинут»…

Сухо клацнув постріл, і збитий з пантелику сліпий пес-псіонік, що розгойдував сприйняття розпливаючись в прицілі, не встигши дослухати в думках Листа другий куплет дивної пісеньки про вахтерів, отримав кулю поміж світлих підпалин, що раніше були очима, і звалився з капота у велетенські зарості полину.

Зомбі обурено відкинув газету і почав закривати прохід якраз перед учасниками зльоту.

«Ах ти ж пильний наш, та ми ж тобі медаль ударника праці й оборони»!

У проході утворилася купа мала із затнулихся зомбі, і «робітник і колгоспниця» ривком зірвалися з місця. Збігши по капоту вони вистрибнули на кузов, ледь не попавши в проржавілу діру і розпласталися на дні. Через декілька хвилин пролунав відбірний сиплий мат і шелест полину. Зомбі либонь готували полянку для з'їзду. Аби лиш вогнище не розвели під цією самою сковорідкою, по старій пам'яті. І тут над самим вухом пролунало вдоволене:

— Закусь, йопть.

Звіздар обмер, та шелест змінився тріском, почавши віддалятися у бік тунелю. Через хвилину вони ризикнули обережно підвести голови над краєм іржавого борту і побачили, як один із вахтерів тягне тушу сліпого пса, безцеремонно взявшись за голий, покритий потворними бородавчатими наростами, хвіст.

«Тьху ти, а ми вже подумали, це нас на закусь. Та гаразд, ми не проти кандидатури сліпня, навіть дуже за».

Міліметр по міліметру, щомиті ризикуючи провалиться крізь проржавівший дотла в аномальних умовах кузов, вони сповзли на землю і навшпиньках стали відходити від тунелю до ферми «Туш Периметрова».

На фермі все було як і раніше, хіба що додався новий кубик біля стіни. Мабуть, роздумуючи над вчорашнім солдатським запрошенням сходити на танці, зворушена туша зазівалася і потрапила під «прес». Звіздар обережно минув аномалію, й тут над його головою прогуркотіла скупа черга, він стрімголов перекотився за ріг, підняв «гвинторіз», і з прогнилої балки на нього важко рухнув нетопир, ще сіпаючись і скребучи пазуристими лапами. Відставний скинув з себе плюючуся кислотою мишу-переростка, ривком відкотився до стіни і полегшив її агонію.