Виктор Моключенко - Ретроспект - Витоки

З боку боліт пролунало сумовите, протяжне виття зголоднілої тварюки, потім ще одне і ще. Циркулярка насторожилася, прудко вискочила із задуманого нею метробуду, дослухалася до виття і, стрясаючи землю ломанулась крізь зарості бур'яну у бік порушників спокою, з глухим брязкотом протискуючись крізь кладовище танків. Сталкерів не потрібно прохати двічі. Як тільки черговий танк сповістив, що циркулярка знову не вписалася в поворот, вони зірвалися з місця і, обігнувши яму, поспішили якнайшвидше проминути небезпечну ділянку.

Залишивши кладовище позаду Звіздар ретельно вибрав місце для короткого привалу, і ледве Лист встиг опуститися додолу і притулиться спиною до каменю, прикривши очі, як тут же пискнув голем просячи вийти на зв'язок.

— Слухаю — стомлено пробурмотів Лист.

— Вибач, що відволікаю від відпочинку, але я засік алярм-маячок, тривожна хвиля. Вмикати?

— Звичайно, вмикай.

Пролунало шелестіння, і крізь забиваний перешкодами ефір прорвався голос:

— Трясця його матері, та є тут хто-небудь поруч… та скільки ж їх... йдуть з Гулькиного яру… швидше... координати…

Лист підхопився на ноги, і Звіздар забив магазин в «гвинторіз»:

— Тримай пеленг, мій голем узяв координати, мабуть там зовсім тяжко. Намагайся не відставати, ну а там по ситуації, головне не втрачай із виду і прикривай спину, а то живо затопчуть.

Звіздар перейшов на біг, і Лист ледь устигав фіксувати аномалії, котрі підсвічував голем, але, незважаючи на це, він кілька разів трохи не провалився в «жижу», яка була присипана напівгнилим листям, помітивши в останню мить по підозрілому ворушінню і відскочивши в зарощах пекучої кропиви. Обшпаривши руки в кропиві і видершись по слизькому глиняному схилу, вони промайнули через невеликий відносно чистий від аномалій підлісок, вискочивши на порослу мохом стару напівзруйновану будівлю, звідки доносилися скупі захлинаючіся черги.

Навколо будинку біснувалася зграя. З кожною миттю з-під розложистих дерев вискакували сірі згорблені спини, вливаючись в хоровод вискалених пащ. Лист дав коротку чергу, і кулі з осоружним виском розпороли землю перед собаками, що намагалися застрибнути всередину. Поки сліпаки міркували звідки лунає черга, Звіздар вихопив з підсумку гранату і шпурнув в гущу вертлявої зграї. Глухо ахнув вибух, на всі боки полетіли грудки землі, і осколки з осоружним виском ударили по деревах. Звіздар влетів вглиб будинку, ударом прикладу відкинув псину, що кинулася в горло:

— Вгору — вказав він на обрушені всередину балки — відсікай їх від лісу, не давай висунуться. Я займуся пораненим і відстріляю тих, що на низу.

Неприкаяний білкою спурхнув по слизьких підгнилих балках, які густо обросли пишною бахромою біло-сизого грибка і, опинившись наверху, дав чергу хороводу зграї, що кружляв у провалу стіни. Пролунав виск, кілька сліпаків ткнулися мордами в землю. З лісу вибігло ще кілька, підтримуючи загальне поле зграї, і почали розгойдувати очі, не даючи прицілитись.

— Виведи зображення на сітківку.

— Що?

— Роби що говорю, я знаю, ти можеш підключитися до нервової системи, хоч ніколи не робив цього раніше.

— Заборонено.

— Ким заборонено? Біс би тебе вхопив... — лайнувся Лист міняючи магазин — голем не може своїми діями або бездіяльністю завдати шкоду людині, отже…

Він затнувся на півслові. В груди важко штовхнула загальна псі-хвиля зграї, збиваючи дихання і засліплюючи очі.

— Якщо нас тут порвуть на шмаття — він мотнув головою, струшуючи ману, давши чергу по спинах що мелькали серед дерев — то своєю бездіяльністю ти порушиш цей принцип. Вищий пріоритет скасовує нижчий.

— Прийнято — погодився голем — заборона на нейрозлиття знята.

Листу здалося, що йому на голову несподівано вилили відро киплячої води, колюча вогняна хвиля ривком пройшла по хребту, залишаючи відчуття дзвінкої тиші в якій залишилося лише мірне, глухе биття серця. Дихання завмерло, світ став сприйматися мовби через деяку пелену: простір втратив різкість, став тягучим, повільним як при уповільненій зйомці. Очі почали фіксувати змащені, недоступні людському оку частини спектра. Сліпаки рухалися повільно, їх оточувало щільне, їдко-червоне поле ненависті, зливаючись в загальну мережу, і тягнучись углиб ліси. Лист підняв автомат, чекаючи, що він підніматиметься повільно, але на здивування, не помітив ніякої різниці. Пальці перемкнули автомат на одиночні постріли, і він узяв на мушку найближчого пса. Ледь він це зробив, як багрове світіння навколо пса посилилося, і він почав роздвоюватися і плисти, але свідомість устигала зафіксувати траєкторію руху і наступний хаотичний стрибок. Сухо, протяжно клацнув постріл, куля ще вилітала із ствола, а він бачив, як траєкторія сліпня і кулі перетинається через пів стрибка. Пес з гучним і протяжним виском ще перевертався в кущі, а мушка встигла поєднатися з наступною палаючою ненавистю головою.