Виктор Моключенко - Ретроспект - Витоки

— Відмінно — говорять — от що означає першокласна фортифікаційна підготовка, тільки чому це вони таки зсередини риють?

Сталкерюга, приставлений до генералів для супроводу за стінами Периметра, як побачив це видовище, затрясся як осиковий лист, перехрестився, і хотів було драпонути, але його за шкірку упіймали:

— Що це? — запитують.

— Так це ж мертвяки самі себе відкопують! — відповідає сталкер і ще більше трясеться.

— Маячня! — відповідають йому генерали, а самі до ями — Ну що запитують, солдатики, важко в навчанні, легко у бою?

— Та ні, зовні краще, важко в гробу! — відповідає солдатик і піднімає на них ясні, налиті кров'ю оченьки і вискалився на них ось такенними от іклами. Вони йому:

— Смирно!

А він увесь замурзаний з ями піднімається і цап за горло одного ручищею, ті стріляти, та толку, адже його в голову потрібно бити з «калаша», не менше! А у них що, пукалки нагородні золочені. Тут саме й інші сапери відкопалися, йдуть, руки тягнуть. Сталкер, що ближче за всіх до них стояв, перехрестився, а вони візьми та раптом і розступися перед ним. Генерали на прохідну забилися, руки трясуться і до сталкера:

— Знімай, говорять хрестик!

— Хоч стріляйте — відповідає сталкер, — а хрестик я вам не віддам!

Генерали тривогу включили, тільки від переляку кнопки переплутали, і над Периметром пролунала команда відбій. Постояли зомбі, покумекали, та і пішли либонь за звичкою у відбій по своїх могилах, лежать, не ворушаться. Сталкер подивився на це, та і говорить:

— Якщо ж це вони мого хрестика, що бабуся мені, піонерові на шию потайки від усіх пов'язала, злякалися, то що буде, якщо цілого попа з кадилом привезти, та і відспівати їх к бісовому батькові?

Загалом, поки не доставили вертольотом попа, так на Периметрі відбій і грав, що б зомбі в могилах сиділи.

Доставили попа, увесь в святкових золочених ризах, генерали до нього:

— Потрібно, товаришу піп, по полеглих солдатиках заупокійну справити, чи як це там у вас воно називається? У польових, значить, умовах. А це ось ваш поводир.

І на сталкера вказують. Піп плечима знизав, діло знайоме, рясу надів, кадило розкочегарив, та й пішов солдатиків відспівувати, а разом з ним, копняком під зад впираючогося сталкера відправили. Ходить піп, кадилом трясе, службу веде, а поряд з ним сталкер, як осичка тряситься та замість півчої від страху завиває та підтягує. Став піп сталкера запитувати, які, мовляв, у новопреставлених полеглих солдатиків імена в хрещенні, ну а зомбі йому з могили візьми, скажи таки ім'я, та й відпустив Богові душу. Піп як теє вгледів, як стрибоне на місці, як ломанеться, світ за очі. І диво дивне — жодна тварюка його не торкнула, жодна аномалія не проковтнула, коли він як паровоз, кадилом коптячи, летів лиш п'яти виблискували. Опісля, коли піп до тями трошки прийшов, дивиться, ліс навкруг неходжений і виття довкруж, страшно стало, а тут зирк, сталкер той самий йде, його шукає. Він до нього, от так от і прибився отець Осип до сталкерського братерства. Назад вертатися побоявся, розстріляють, мовляв, за розголошування державної таємниці, що царство Христове близ. От і став отець Осипнув у нас служби правити, та сталкерів полеглих відспівувати. Генерали пізніше-таки дізналися, що він не лише живий, але й служить на Периметрі. Так вони не тільки не стали його заарештовувати, а й прислали цілий ящик риз, книг богослужебних і іншого всього. Розсудивши, нехай він краще в Зоні буде мертвих відспівувати, аніж ті по ній розгулювати. Від гріха подалі, і чуток менше. Адже, після тієї заупокійної служби, солдатики дійсно заснули вічним сном, і Периметр більше не тривожили. Ось так от Лист. Тому, коли справи кепські, то перше діло за бородатим Осипом посилати.

— Та брехня це все — пахкав самокруткою Лісник — Осип, як же. Зі ствола він відспівує зомбі куди крутіше, та й інших «нечистих творінь диявольських».

— Ну не скажи, якщо зомбі свіжий, то його ще й відкачати можна, бували ж випадки. А зі старим трухлявим м'ясом, в якому вже давно немає душі сенс возитися? Так, примітивні, біологічні інстинкти, пожерти кого і все. Тут куля ефективніша і економніша, якщо впритул. Осип же, він один на всеньку Зону, чи ти впиратимешся і доводитимеш, що після того, як він відспівує, мертві встають?

— Не буду. У Зоні взагалі не можна в чому-небудь бути впевненим, лежать собі в землі, і гаразд, мир їх душі. Взагалі воно якось і легше, якщо вірити, що там нас чекає світле, добре, вічне. Інакше все життя виходить одна велика Зона. У Зоні - аномалії та звірина, двонога і інша, на великій землі зона умовностей, обмежень і незрозумілостей і жодної відповіді, як на «хмарному мосту». Гаразд, це все так, старече бурчання.