Виктор Моключенко - Ретроспект - Витоки

«Один-два-три-чотири… постріл, змістити приціл... пса підкидає в повітря. один-два-три-чотири. постріл, змістити приціл... наступний крутнувшись дзиґою врізався в сосну... один-два-три-чотири. вибух яскраво-червоних бризок… один-два-три-чотири».

Пекуча, задушлива хвиля ненависті спала, відкотилася подібно до відливу, змінившись замішанням. Їдко-червоне поле, об'єднуюче розрізнених боязкуватих сліпих псів в зграю несподівано розсипалося, грубо розриваючи зв'язки, і сліпаки безладно заметушилися по узліссю. За деревами повільно розцвіла вогняна квітка, і він впав навзнаки, закриваючи сльозаві очі. Над головою величним протуберанцем промайнула вогняна хвиля, обпалюючи нестерпно жарким диханням, і лиш через мить пролунав звук вибуху. Лист підвівся, змітаючи попіл обвугленого моху, і підхопивши автомат озирнувся. З боку Могильника крізь потік застиглого часу до сторожки повільно продиралися двоє сталкерів, на ходу перезаряджаючи автомати і добиваючи вцілілих псів. Лист хотів було махнути рукою чи подати сигнал, але несподівано зупинився, помітивши, що один із них летів в «ополонку», що розгорталась прямісінько перед ним. Попередити про небезпеку він не устигав, звук голосу долетить із запізненням, коли буде надто пізно, і тоді він вистрілив. Куля повільно вилетіла із ствола, прориваючись крізь товщу щільного повітря і пройшла над аномалією. «Ополонка» жадібно зметнулася за кулею, утворюючи тугу ударну хвилю збиваючи, відкидаючи сталкерів вбік. Відчуваючи, що світ починає темніти і крутитися перед очима, втрачаючи орієнтацію він скотився по слизьких балках вниз, важко рухнувши на прогнилі дошки підлоги, відкинув лежачого на Звіздареві сліпака, що вчепився біля самого горла в ствол «гвинторіза», і полегшено втратив свідомість.

Він опритомнів від гулу. Вгорі лютував ураган, натужно, глухо завиваючи над землею, що здригалася від важких, розмірених ударів. В вухах плив осоружний дзвін, простір розгойдувався з боку в бік, в такт закріпленій на стелі старій гасовій лампі, горіла м'яким приглушеним світлом.

— Ти як, нормально? — потряс його за плече Звіздар.

— Як сказати. Таке враження, що по мені пробіглася ця сама, як її, циркулярка.

— Циркулярка не циркулярка, але контузило тебе добряче. Аптечку навіть заклинило, вона не змогла точно визначити, що з тобою, але потім зробила пару уколів і приписала посилене харчування.

— Де це ми? — промовив Лист, розглядаючи невелике підземелля, в кутку якого горіло бездимне вогнище, довкруж якого скупчилося декілька сталкерів.

— У мене в гостях — підійшов до них літній сталкер в роздертому комбінезоні із смугою пластиру через все лице — я Лісник, а це мій бункер. Вгорі зараз прорив, але в добрій компанії і відбиватися веселіше і гуторить. Хто його знає, наскільки він зарядив.

— Прорив? — прислухався до здригань Лист.

— Ага, він самий. Та ти не бійся, тут надійно як в швейцарському банку, он які двері поставив — Лісник вказав вгору, де був встановлений люк із замочним колесом — стіни «порою» обклав, значить, поверх цегли. Якщо і просочиться яка гидота, то «пора» її не пропустить. Тут навіть вогнище можна розводити без побоювання.

— А куди йде дим? — почав вертіти головою Лист, шукаючи отвір.

— У витяг. Мені її один бродяга встановив, хитра штука: дим вгорі непомітний, а назад поступає повітря. Знатний схрон, я до нього і йшов, перечекати прорив. Тут, звідки не візьмися зграя, та не одна, а декілька, і вовкулаків троє. Одному її тримати не під силу. Ну, й взяли мене в оборот. А я якраз об «колючку» ногу пошкодив, тікаючи від них і намагаючись видертися вгору. Ясна річ не зміг. От і довелося кричати щосили могти, так що я тепер ваш боржник.

— Та буде тобі, старий, розписки писати, всі ж бо під Зоною ходимо, порахуємося. Окрім того, ти мені живою потрібен і збирати тебе по шматках, виколупуючи із сліпаків тужне заняття.

— Ну, тоді пішли, Звіздарю, перекусимо, чим Бог послав, і хильнемо за знайомство. А тебе як звуть, малий? Стріляєш знатно, не даремно тебе Звіздар тягає в підручних.

— Звісно, знатно — відгукнувся від вогнища смуглявий, і хлопнув поряд з собою по потертому матрацу запрошуючи Листа — ми з Тунгусом двадцять сліпаків налічили, і кожному братця, кожному куля увійшла точно поміж баньок.

— Я Мура — протягнув він руку Листу — отож, ми з Тунгусом, теж тобі зобов'язані. Порахуємося хабарем, чи ще як.

Мура схопив з рожна скворчащий ароматний шмат м'яса і протягнув Листу. Лісник із Звіздарем сіли по іншу сторону і значуще подивилися на Тунгуса. Той кивнув, попорпався в рюкзаку і, витягнувши плоску армійську флягу, розлив вміст по підставлених бляшаних кухлях: