Виктор Моключенко - Ретроспект - Витоки

Він розгорнув дисплей голограми і підсунув жетон Листа розвідникові:

— Наскільки я зміг зрозуміти з тих крихт, до яких отримав доступ, жетони такого зразка створювалися з урахуванням всіх можливих варіантів, що б інформація в нім була захищена навіть у тому випадку, якщо він опиниться в руках вірогідного супротивника. Що ніс Лист — невідомо, повний допуск до жетона є тільки у вищого командного складу, так що чим зміг, тим і допоміг, а більшого зробити не можу, хотів би, та не можу.

Він відвернувся до вікна, в якому від палаючого БТРа вже не залишилося нічого окрім трухи, яку спішно заливали стабілізуючим репелентом бійці хімзахисту.

— Мої люди не потикнуться глибше за міст, навіть під загрозою розстрілу. Та мені самому до самої смерті снитиметься, як в туман йде танкова колона і все. Зникає, зникає з радарів, зникає з супутника, неначе й не було її ніколи. Скільки тисяч людей ми поклали в першому прориві, га, Звіздарю? Кому ж про це знати, як не тобі? Адже здається, тебе саме через це розжалували під три чорти, ледь до стінки не поставили за те, що ти назвав верхом ідіотизму посилати туди людей. Але послали, а що їм лишалося ще робити?

Старий, літній сивий воєнлікар, що сидів на краєчку столу, підійшов до попільнички, зім'яв недопалок і знову втупився в карту Зони, весь центр якої займала одна велика пляма.

— Вперше стикаюся з такою амнезією, а я побачив їх за своє життя, ви вже повірте. Фізично він нормальний, виснажений до межі, але нормальний. А от психіка вкрай виснажена. Якщо врахувати слова полковника, то можу припустити, що це якийсь механізм захисту даних. Як би абсурдно це не звучало.

— Абсурдно, Старий? Та що може бути абсурдніше безвісті на самому краю Периметра? Не встигни сюди вертушки з «тополями», то зараз би нас заливали репелентом, а може просто кинули до чортової матері і відсунули Периметр подалі від гріха. Списали б, сім'ям принесли співчуття, вручили червоний прапор і траурну стрічку героя і все. Бо невідомо хто залишився після безвісті людиною, а хто вивертень. Так що висловлюй свої міркування, раптом це врятує і наші шкури.

Старий поправив окуляри і кинув роздруки на стіл:

— Як я сказав, фізично пацієнт здоровий, я накачав його стимуляторами, підключив до асенізатора і до ранку він буде як новий. А от психіка надто складна річ, що б от так зопалу що-небудь вирішувати. Будь в мене більше часу, я б видав точний висновок, але часу, як я розумію, у нас немає. Зараз сказати можу одне: під впливом невідомого чинника особа пацієнта зазнала змін, кажучи простіше, її немов стерли і як здійснити зворотний процес, не маю ані найменшої гадки. В усякому разі, офіційній науці це невідомо. Проте базові рефлекси, навички, такі як мова, самоусвідомлення, поведінка в соціумі залишилися неушкодженими. Що скажеш, Звіздарю?

— Хлопець явно пройшов у минулому дуже хорошу школу, це видно з того як швидко він засвоює правила виживання в Зоні. Вбирає як належне те, що багато хто відточує роками — вміння рухатися, орієнтуватися і діяти в екстремальних ситуаціях. Я б не випускав його з поля зору, продовжував і далі натаскувати його як розвідника, адже нас по пальцях перерахувати можна. Зона, он вона яка. Це тільки в масштабах союзних республік вона маленька точка на карті.

— Діло говориш. От хай і залишається з тобою. Дивишся, що і проясниться і з медальйоном, і з Севастополем цим. Тямущих, хороших сталкерів мало. Військових, придатних для того що б воювати за усіма правилами військової науки, стояти в оточенні і брати міста, багато, а от сталкерів мало. Хоча й проводить Міноборони набір, п'ять років вже як пройшло, але й досі немає програми підготовки сталкерів. Для того що б стати сталкером мало проглянути хроніки і визубрити дані големів із загиблих. Потрібно відчути Зону під боком, вдихнути її в себе, під проривом побувати. Але все це ти розумієш вже тут, в Зоні. З часу другого штурму, після того, як полетіли голови в генштабі і старих маразматиків на пенсію спровадили, дещо-таки змінилося вгорі. І стали особисти нишком набирати сталкерів з анормалів, тих, хто може самостійно існувати в аномальній Зоні. Адже звичайна людина не може довго знаходиться в полі Зони, психіка їде, а анормалам нічого, поглядай по сторонам, і збирай собі артефакти на благо вітчизни. І не то що б дарма, за знайдені і здавані артефакти ваш брат сталкер отримує дуже хороші гроші. Навіть професія така з'явилася — сталкер. Сміх один, але дещо навіть розсекретили і надали розголосу. Ролики крутили по центральних каналах, відредаговані звичайно: «сталкери на службі батьківщини». Громадськість розчулилась, народ залишився гордим за своїх героїв. Знаєш скільки після цього романтиків і мрійників у військкомати кинулося?