Виктор Моключенко - Ретроспект - Витоки

— Де немає, в СНД?

— У якому ще СНД? — підозріло примружився сталкер — Є союз радянських соціалістичних республік, СРСР який, а про різні СНД тобі краще помовчати. Ціліше будеш, я знаю, що говорю. У нас не особливо шанують прибічників капіталізму, Зона не Зона, але юсівці теж траплялися. Нам з лихвою вистачило десяти років — досі стоїмо на грані війни.

— Так цей, Параска сказала, що він як чистий аркуш — вставив Берук — не пам'ятає, значить, нічого.

— От хай і буде Листом, а все інше спишемо на амнезію. Особистам не варто знати про всякі там СНД. Упечуть в застінки, і правильно зроблять. Розумієш?

Новоспечений сталкер лише кивнув.

— Ну, от і добре, а поки що підемо на Периметр, і, якщо там техніка жива, можливо, дещо знімемо із твого жетона. Йти зможеш?

Лист мовчки піднявся і почав обмацувати очима простір.

— Загубив що? — запитав Берук, порпаючись в кутку.

— Автомат, без нього як без рук.

Приймальник презирливо зморщився:

— Автомат йому подавай, увесь в лахмітті, місця живого вважай що немає, вітром хитає, а туди ж, автомат. Чого доброго, в цьому-то дранті тебе за зомбі бродячого приймуть, та й підстрілять ненароком. М-да. Загалом, на от — він виклав на стіл важкий згорток — комбінезон не новий, але ще цілком нічого. Ти можна сказати сьогодні вдруге народився, так? То це, так би мовити мій подарунок, презент.

— Бери-бери — погодився Звіздар — тільки за цей самий подарунок він з тебе потім три шкури здере. Не менше.

— Та я можна сказати від чистого серця — почервонів приймальник — як від себе відриваю, віддаю останнє. От за це тебе і не люблять, Звіздарю, надто ти зарозумний. От тепер точно ображуся, їй Богу ображуся.

— Ну-ну.

— Що ну-ну? А мені чим накажеш відбиватися, якщо раптом напасть яка?

— Берук, так в тебе ж зверху цілий гарнізон розташовано, а ти говориш напасть. Та до тебе ніяка напасть не липне, ось на артефактах розсісвся і хоч би що! Навіть хвіст і той не відріс.

— Загалом, у Листа поки що немає за душею ні шеляга, так що автомат я продам тобі, а він потім віддають, як захоче.

— Гаразд, давай свій автомат, кровопивець.

Приймальник пішов у бездонні нетрі комори і незабаром повернувся з автоматом, із задоволеним видом поклавши його на стіл.

Звіздар скептично поглянув на старий облуплений АКСУ:

— Берук, а попристойніше не буде? Він же заклинить через три постріли, рама вся перекошена.

— Заклинить, не заклинить бабка на двоє гадала, не хочеш не бери, а попристойніше тобі Лисенко на Периметрі продасть.

— Та за таку суму як ти за нього правиш, я три такі діроколи зараз в хуторі куплю.

— Ну й купи, теж мені бойова еліта спецназу.

Звіздар почав серйозно замислюється над тим, щоб пристрелити приймальника прямо на місці, і, судячи з виразу його обличчя, Берук хутко зменшив ціну.

— Ходять тут всякі, розумієш. Ти їм останнє віддаєш, а вони тільки і шукають, щоб руки на тобі нагріти.

Звіздар скупо посміхнувся, дивлячись на те, як Лист вправно оглядає виторгуваний у скупуватого Берука древній «Калашников», амнезія не амнезія, а армія вбиває рефлекс на рівень підсвідомості зовсім не даремно.

Сталкер вибрався з льоху, прикриваючи очі від яскравого сонця і фіксуючи нове положення аномалій. Лист вийшов слідом і зацікавлено роззирвася навкруги.

— Отже, роби теж що й я, крок в крок. Я говорю, ти виконуєш.

Лист лише кивнув, і сталкер схвально гмикнув — вміння тримати язик за зубами, одне з обов'язкових умов виживання. Далеко піде, якщо дійде, як говорять в Зоні.

— Перше що треба засвоїти — в Зоні немає безпечного місця, будь-яке місце небезпечне, в тій чи іншій мірі. Рівень небезпеки прямо залежить від уваги і спостережливості. Варто лише на мить розслабитися, і тебе вже немає. Тут можна розраховувати лише на провідника і на власну обережність. Обережність, Лист, не буває зайвою, не варто вірити дурням, що не дивляться на всі боки і стріляють в усе без розбору, покладаючись на зброю, а не на голову.

Лист сів, обережно погладив прив’ялу траву і прикривши очі вдихнув гірких запах обпалого листя.

— Живе, тут все живе... по-іншому живе, не так як ми… нам не зрозуміти доки ми дивимося на все крізь приціл.

Звіздар здивовано подивився на бліде, виснажене обличчя Листа.

— Це чуже життя, тому вороже, і людині доводиться відстоювати своє право називатися людиною, не опускаючись при цьому до рівня тварини.

Він характерним ковзаючим кроком пройшов крізь зарості кропиви, помітив сталкерів, що виповзли з бункера, і махнув рукою, підкликаючи Листа, що ступав слід в слід, і старанно озирався по сторонам. Сталкери махнули у відповідь, продовжуючи чіпко оглядати навколишній простір, одначе з цікавістю спостерігаючи за діями новачка.