Виктор Моключенко: Ретроспект: Витоки

— Здорова, Вахід — натягнуто посміхнувся Звіздар — чому такий нервовий? Я ж сказав тут чисто. Ні, не заходь, втрапиш якраз під «прес».

Вахід застиг на місці, а потім обережно переніс вагу на задню ногу і відійшов назад.

— І ти дозволив би мені влізти під «прес»?

— Ти побачив вогнище біля входу, розслабився і вирішив, що небезпеки немає? Картина туристи в сосновому лісі. Тільки повний ідіот розводитиме вогнище біля аномалії, вірно?

Той похмуро кивнув, і очима вказав на пораненого:

— Цей? І де ти його відкопав?

— Він самий. А відкопав в одній не дуже далекій стороні. За темним лісом лежить така собі казкова улоговинка, в тій улоговинці лежить чарівний газик, накритий їдким плотеїдним туманом, увесь до дідька роздовбаний і окупований зубастими зайчиками, чи собачками. Там зараз хто кого впіймає, той того і з'їсть.

— Зрозуміло. Хоча це наш сектор, але тепер я туди точно не потикнуся.

Звіздар витягнув пораненого з ферми й передав солдатам, які уклавши його на ноші, відволокли в просторе черево машини. Тут кулеметник дав чергу по кущах, в яких щось ворухнулося.

— Побережи патрони, це всього лише туша. Її в «розетці» довбонуло тому і ворушиться, все ж інше у вашій присутності воліє завмерти і не дихати, лупцюєте в усе без розбору.

Солдати заіржали плоскому жарту і живо встрибнули в машину.

— А цей, туша та стара?

— А ти її на танці запросити зібрався чи як?

— Ну, теє, під конвеєр можна було б. Навіщо ж даремно добру пропадати?

— Добро це народне, Ємельянов, якщо ти не зрозумів, нехай мутоване, але народне і належить народу.

— Ага, як же. Консерви «Туш Периметрова», вживати під спиртом для уникнення зараження. Кількість рентген така-то, рекомендовано Мінздоров'я для дошкільних установ.

Джип завівся і, дзвенячи контуром аномального захисту, попрямував у бік блокпоста. По дорозі весело трясло на вибоїнах, і, не дивлячись на небезпеку відкусити, язики у декого зачесалися з новою силою.

— Скажи, Звіздарю, ходять чутки, ніби ти з розжалуваних, з вищого складу.

— Ти скільки служиш? — підняв на молодого бійця запалені втомлені очі сталкер.

— Майже рік — набув поважного вигляду молодий, зручніше влаштовуючи автомат.

— І багато ти тут генералів бачив? Жодного? Тож бо й воно, чутки і є чутки, що б не нудно було. Тут можна таке побачити, що чорнил не вистачить, що б мемуари писати, якщо доживете, звичайно.

Всі якось відразу замовкли і старанно відводили від Звіздаря очі. Хто його знає, цього сталкера, багато що про нього кажуть, і як зрозуміти, де правда, а де вигадка. Але перевіряти на собі не хотів ніхто.

Так і мовчали, поки попереду не показалася громада напівзруйнованого моста, залізні ферми якого були суцільно обвиті виткими рослинами, серед яких було важко помітити блокпост, що зливався із зеленню. Джип зупинився, проте двигун не глушили. Сталкер безшумно вислизнув з салону і підійшов до похмурого Вербіна.

— Здоров'я бажаю, капітане.

— І тобі не кашляти. Як доїхали?

— Нормально доїхали, трохи трясло, та й в «темряву» ледь не в'їхав твій водій. Змінив би ти його, капітане, не приведи Боже і техніку вгробиш, і людей покладеш. А їхали ж всього нічого…

— Зміню, чом не змінити — кивнув Вербін, вивчаючи колючими очима винуватого — Поранений як, говорити зможе?

— Завеземо до Старого, зможе.

— Не вийде зараз до Старого — прорив. Тільки-тільки повідомили, що безвість накрила Периметр, після чого замовкли. Такі от справи. А он він, Периметр, в бінокль видно. А в мене один молодняк в наявності, так що сам розумієш.

— Добре, капітане, доберуся. Доставлю його в табір новачків, він зараз осторонь і рушу до Периметра.

— Дасть Бог, побачимося, і не згадуй лихом, коли що — Вербін розвернувся на каблуках — Пораненого на узбіччя, по місцях, швидше, швидше. Ворушіться!

Звіздар проводив очима від'їжджаючі машини і подивився на чорну пляму, що розповзалась побіля самого горизонту. Безвість це дуже погано, головне встигнути, бо коли накриє безвість… головне встигнути, а там будь що буде, помогти можна тільки живим, а оплакувати загиблих будемо опісля. Він вкотре раз за цей ранок закинув людину на спину і майже бігцем попрямував до табору.

Табір, перевалочна база сталкерів новачків, ніби вимер. Вітер гуляв по вулицях маленького хутірця, завиваючи у вибитих віконницях, піднімаючи сухий пил і шарудячи ламкими зарощами бур'яну, що вщент заполонив колись доглянуті городи. Спочатку ці зарості, прихисток що не в міру розплодившихся хижих тварюк періодично спалювали, та вони вперто вилазили з-під землі в набагато більшій кількості. Потім плюнули і залишили в якості навчального посібника, одначе, відстрілюючи особливо зажерливих представників.