Виктор Моключенко - Ретроспект - Витоки

Звіздар дошкандибав до ферми, обережно опустив людину на землю, примостивши в кутку напівзруйнованої цегляної споруди, і попрямував углиб будівлі. Звичайно, лишати пораненого одного явно не слід, але ж не тягти ж його на своєму горбі прямо в гості до туш, які страх як любили селитися в таких от завалищах. Може ще пам'ятали, що тут сито годували, от і чекали, коли корм прийде сам. Він протиснувся повз мерехтливий в напівтемряві «прес», який висів в очікуванні чергового роззяви, бажаючи спресувати його в щільну грудку м'яса, спорядження і заліза, і швидко відстрибнув убік від входу, в якому представляв відмінну мішень. Очі швидко звикли до напівтемряви, в якій яскраво зяяли провали сірого світанкового неба. Під стінами валялися пласти злежалої, з роками зігнилої в трухну прілої соломи, кілька кособоких кубиків зроблених і відкинутих убік «пресом», які, слід сказати, зберігалися тривалий час в повній свіжості і не піддавалися розкладанню. Тому сталкери частенько пускали під «прес» оббіловану тушу, яка ще не встигла нассатися радіацією і, будучи викинута з аномалії, являла ідеально оброблений кінцевий напівфабрикат, розміром ледь менше футбольного м'яча, і що особливо цінно, важила приблизно стільки ж. Але за межами Зони аномальна енергія швидко зникала, і кубик згнивав за декілька годин, так що про «пресове» виробництво в промислових масштабах лишалося тільки мріяти. У кутку щось заворочалося, і з трухи на нього втупилися очі туші. Деякий час вона оцінювала власні сили, а потім визнала за краще не зв'язуватися і з диким виском кинулася до провалу в стіні. Гостро пахло озоном, і очмаріла туша розрядила на себе «розетку», що висіла якраз в центрі діри. «Розетка» добряче видихалася, тому туша заволала ще сильніше і ломанулась в зарості реп'яха, яким густо заріс колишній колгоспний двір. Звіздар подивився на стелю, вишукуючи поглядом звисаючих нетопирів, але їх там, слава богу, не виявилося. Ну і добре. Під ногами заскрипіло кришиво битої цегли, і він виліз в провал стіни вслід за тушею. «Розетку» поки що можна не брати до уваги, пройде ще кілька днів доки вона знову зарядитися. Обстеживши ферму з усіх боків, він перетягнув туди пораненого і розвів вогнище. Тут можна розводити вогонь не побоюючись, тут починалася нейтральна територія, до того ж він відмінно відлякував багатьох любителів людського м’яса, та і туман не потикався туди, де горіло полум'я.

Брикет палива давав рівне, жарке полум'я, Звіздар відігрів озябші руки, і оглянув пораненого. Людина дихала рівніше, смертельна блідість зникла з обличчя, він спав глибоким сном, дія стимулятора продовжиться ще декілька годин. За цей час сталкер встигне дотягти його в табір, а там буде видно. Голем тихо пискнув, привертаючи увагу.

— Що там в тебе?

— Я впіймав частоту військових, зі сходом сонця туман відповз в ліс, перешкоди зникли. Під мостом зараз рота Вербіна, можна вийти на зв'язок.

— Не варто, хоч з пропуском у нас все гаразд, але Вербін той ще тип, може послати кулю в спину і списати усе на випадок. Хоча з іншого боку, пораненого потрібно швидше доставити в табір. Гаразд, давай зв'язок, а там подивимося.

Пролунало шипіння і виття в ефірі, через мить пролунав спотворений перешкодами і тріском голос Вербіна:

— Все рахуєш зірки, сталкер? І як ніч, врожайна, багато назбирав?

— Та є трохи, хоча, які тут зірки, всю ніч лило як із відра. Розмова є.

— Такої, прямо-таки розмова? І з якої це пори Звіздар першим йде на перемир'я?

— Обставини, капітане, обставини. Людину я підібрав, не з наших, але при жетоні — значить легал. А жетон, між іншим, дивний такій, я таких не бачив, а бачив я їх чимало.

— Ну а від мене що потрібно, я тут яким боком?

— Поранений він сильно, а в мене на плечах висить зграя, його потрібно швидше доставити в табір, чи в розташування частини. Скажімо так: ти нам джип, а я тобі зірку. Вона дуже може скотитися на твої погони за надання важливої інформації. Ти мені вже повір, у мене чуття на такі справи.

Вербін якусь хвилю роздумував:

— Гаразд, Звіздар, порахуємося. Де ти зараз?

— На старій фермі, від вашого блок поста рукою подати, дорога до ферми з мого боку чиста, я перевіряв.

— Чекай.

Вербін різко обірвав зв'язок, та можна було не сумніватися, обіцяний джип буде. В усякому разі, ризик мінімальний, а вигода очевидна.

Хвилин за п'ятнадцять почулося мірне гудіння двигуна, до ферми обережно підповз броньований армійський джип, з якого, вихопивши стволи, вискочило декілька обтягнутих в камуфляж солдатів.