Виктор Моключенко - Ретроспект - Витоки

Звіздар насторожено озираючись по сторонах, минув хутір і вийшов до малопомітного в зарощах кропиви бункера. Благо, товстелезні металеві двері були відкриті, Берук, місцевий приймальник, закривав її в самий останній момент, що б людина, що лишилася на вулиці під час прориву, змогла врятуватися. Прикривши за собою двері і спустившись по витих бетонних східцях, освітлених тьмяними лампочками аномального захисту, Звіздар опинився у бункері приймальника.

Берук, літній огрядний тип з хитрими бігаючими очицями, невдоволено втупився в Звіздаря.

— Що притяг?

— Тіло. Підібрав вночі з вантажівки в улоговині.

— Так до мене за яким дідьком притягнув? Викинув би собакам.

— Вовкулак і так не хотів поступатися, довелося поскубти зграю і лишитися у боргу. Крім того, він живий і при жетоні.

— Так і морочися з ним сам, в мене й так справ до біса. Ще і безвість завітала, слава Богу боком пройшла — Берук мілко перехрестився — на кожне тіло аптечок не напасешся. Мені потім, між іншим, за кожну використану аптечку в комендатуру потрібно протокол складати. Зі здачею цієї самої використаної аптечки.

— Берук, я заплачу — холодно вимовив Звіздар — продай аптечку, знаю, в тебе є невраховані.

— Та хто він тобі такий, брат чи що? — скривився Берук — Що ти так на нього витрачаєшся?

— Жетон у нього цікавий, а такі жетони… та ще й Севастополь в маренні згадував.

— Севастополь? Так чого ти раніше мовчав? — заревів приймальник, змітаючи зі столу мотлох — сюди давай.

Звіздар опустив пораненого на стіл, Берук хутко розстебнув комір, оглянув жетон, крякнув і під'єднав до руки браслет медичного діагноста.

Тут і без того тьмяне освітлення пригасло, підвал добряче труснуло і зі стелі посипався бетонний пил.

— Невже «тополями» обстріл почали? — стривожено підняв голову Берук — Одначе, зовсім сутужно стало. «Тополя» така штуковина… кожна в копієчку.

— Ти мені лекції читати зібрався? На прилад дивися, можна подумати я не знаю, що таке «тополя».

— Та все забуваю, що ти з колишніх, га? А з обличчя ж не скажеш. Сам давно спав, он які кола під очима? Візьми, он поряд з тобою на полиці стоїть…

Але що хотів сказати скупуватий приймальник, сталкер так і не встиг розібрати. На самому верху пролунали глухі човгаючі кроки і Берук, кинувши косий погляд на екран, тихо видихнув:

— Ти двері добре закрив?

— Автоматично закрилася, коли почали топологічними локалізаторами Периметр переорювати, а що, невже боїшся кого?

— Живих я, знаєш, теє бояться не звик, всякого за життя встиг побачити. А от мертвих…

— Ти що тут за демагогію розводиш, Берук? Що за мракобісся? Тисячу років тебе знаю, а не помічав за тобою. Он і ікону приладнав, теж мені член КПРС.

Берук хотів було відповісти, та в цей момент підвал підкинуло сильніше, лампочки тьмяно блимнувши згасли, лишилася горіти лише панель медичного діагноста. Човгаючі кроки пролунали ближче, Берук голосно глитнув, а Звіздар мовчки пересмикнув затвор.

Із-за рогу показався тремтячий вогник, кроки пролунали зовсім поряд, і Звіздареві погрозила прикриваючи свічку вузлувата стареча рука.

— Заховай рушницю синок, не приведи Господи, вистрелить.

Звіздар вражено дивився на сухувату, охайну стареньку в квітчастій хустці, що пройшла повз нього важким човгаючим кроком до полиць.

— Берук, це що… — блідими губами прошепотів сталкер.

— Це Параска Павлівна, тутешня хазяйка — скривився прикрий Берук — всю кров вже мені випила.

— Справді? — відхитнувся сталкер, розглядаючи стареньку, яка щось шукала на полиці.

— Ну, лисину вона мені всю вже проїла. Буває, находить, щось на неї, встає значить з могили і бродить. І не зомбі, який не будь, не вивертень, а справжнісінька примара! Спочатку думав, це вона мені сп'яну ввижається. Бувало, під час прориву як нап'єшся до зелених бісиків, не до місця будь сказане, то інший раз і ввижається ще й гірше. А тут дивлюся, ніби тверезий, а ондечки знову бродить, та все лається, що заставив її льох залізяками. Спочатку думав артефакти, будь вони не ладні, її притягують. Адже нижче нас є ще один рівень, знатний такий, освинцьований, в декілька метрів завтовшки. Куди всі артефакти, що ваш брат-сталкер зі Зони в тутешньому секторі знаходить і здає державі за кровні, складаються після детального опису. Вони потім забираються кілька разів на місяць спеціальною бронедурою, що приїжджає у супроводі танкової колони і вертолітного прикриття, що висить біля Периметру. Та що я тобі як новачкові зеленому розповідаю, сам все знаєш краще за мене. Так от. Заходить одного разу до мене Параска Павлівна, а я раз, і поклав на стіл «брошку», красиву таку, а вона тільки мимо пройшла, і сказала прибрати цю капость. Дочекається вона у мене, знайду я її могилку, та і заб'ю от такий от осиковий кілок.