Виктор Моключенко - Ретроспект - Витоки

— І звідкіль вони у вас? — насторожився Ірис, прислухаючись до розкотистого гулу. Аргус передавав сполохи і вітер вгинаючий дерева. Прориву він не боявся, йому, одвічному мешканцеві Зони, той не шкодив. Пес згорнувся над люком в чуйний клубок, перечікуючи негоду.

— Від керівництва служби Просторової Оборони. Вчора ми повернулися від Периметра, де нам вручили і големи і надію. Схоже, нашому ув'язненню прийшов кінець. Ми маємо докази того, що «хмарний міст» це не просто явище природи, не аномалія, а невідомий механізм, яким хтось керує і маємо намір знайти цих «хтось».

— Це правда? — в очах Іриса стояв сумнів.

Коперник кивнув Варягові, і той поклав перед Ірисом пакет документів. Той з хвилину їх вивчав, а потім відсунув:

— Ми можемо надрукувати не гірше. Треба щось вагоміше, аніж сухий наказ.

— Є й вагоміше — Коперник до чогось прислухався — ти адже Федосєєв, так? Степан Федосєєв?

— Федосєєв, ну й що з того? — незадоволено насупився Ірис.

— Танцюй, Федосєєв — тобі лист із-за Периметра. Чи може він теж підробка і мені кинути його у вогонь?

Ірис перехопив руку майора, той посміхнувся, віддав конверт і обернувся до бійців:

— Накривай стіл, хлопці, почастуємо рядового Федосєєва, чим Бог послав, та і самим пожувати не завадить. Хто знає наскільки затягнеться прорив, а переговори легше вести на ситий живіт.

Путівці відтягнули з кутка стіл, застелили плівкою і стали викладати харчі. Коперник побачив, як по щоках ментала течуть сльози і відвернувся. Вагомішого доказу не знайти. Їм просто пощастило, що Федосєєва ще пам'ятали, чекали. Листи вони теж, пришли далеко не всім. Скільки років пройшло, хтось помер, так і не дочекавшись їх повернення, та чи чекають тих, хто оголошений загиблим при виконанні? Колишні офіцерські дружини зняли траур, і вийшли заміж, діти виросли без батьків, пам'ятаючи тільки по смутних спогадах і фотографіях в пошарпаних сімейних альбомах з нерівним папером, зі слідами дано висохлих сліз. Але більшості листи прийшли, адже йшли зовсім зеленими хлопчаками, піднятими по тривозі і закиненими волею долею в Зону, перетворившись за десять років в суворих, битих життям чоловіків, що бачили таке, що й не снилося в найстрашніших кошмарах.

Майор, краєм ока спостерігав як Ірис у відблисках вогнища читає лист, покивав головою:

«Зона, Зона, що ж ти з нами зробила, переламала, перекроїла під себе, по власному образу і подобі, забираючи право бути людиною. Та чи й люди ми тепер»?

Довгими ночами, під спалахи такого самого от прориву, в казармах велися дискусії на тему, що ж, власне, з ними сталося і що буде далі. Була безліч припущень, від цілком розумних до маячних, хоча Зона сама була живим протиріччям багатьох законів буття, принаймні, в людському їх розумінні. Тому, не дивлячись на численні небезпеки, путівці намагалися потрапити в загін по зачистці Екс-один, і мати можливість перекинутися парою трійкою фраз з Шуманом і його асистентами, які на кожен от такий от виверт мали тверду наукову думку. Слухати їх непідготовленій людині, що не побувала в їх бункері в томливі години очікування, коли від далеких будов пливе їдкий туман і все вібрує від включеної на повну потужність «сфери» було важко. Як заведуть тарабарщину на своєму, псевдонауковому, то без літра «лози» і не розібратися. Чому псевдонауковому? Та тому що все будувалося на припущеннях і допущеннях. Адже як доладно у них виходило, один в один, але здебільшого в теорії. Хоча, чого гріха таїти, багато чого вони зробили для путівців. Взяти ті ж аптечки — без них, ой як непереливки було б. Навіть у вояк вони під строгий розпис, а Шуман розпатрав одну, і приладнав до неї універсальний діагност, що сам видавав висновки і вводив потрібні препарати, вироблювані професором. Адже не пошкодував, старий сухар, цілий бокс для цього, цінну апаратуру назовні викинув. А сировина, та цієї сировини ціла Зона, встигай лиш підносити! От і пруть сталкерюги Шуману все що потрібно, а він списочок на дверях прикріпив — що потрібно, і на що міняє. Ліки в нього не були не гірші, аніж за Периметром, а зовсім навіть навпаки. Якось один сталкерюга одну ось таку от аптечку з діагностом військовим продав, так що після цього почалося! Військових засипали вимогами від наукових інститутів провести в Зону експедицію для детальних досліджень, чи силою доставити Шумана за Периметр. От же яйцеголові, скількох вже зжувала Зона, а одначе ж лізуть! Але незабаром галас схлинув, військові полегшено зітхнули і стали робити універсальні аптечки з діагностом Шумановського зразка. Через сталкерську мережу вручили професорові грамоту про присвоєння йому Нобелівській премії, на що той дуже нечемно порадив багатьом світилам цією самою грамотою підтертися, додавши, що в них не вистачить коштів по кожному його відкриттю консиліуми збирати. Військові, розсудивши, що йти туди надто далеко і небезпечно, порадили залишити Шумана в спокої в його НДІ Екс-один, за назвою місцевості, оскільки сам професор покидати її ажніяк не бажає.