Виктор Моключенко: Ретроспект: Витоки

— Та ти не бійся, броня що треба, майстер своя справа знає, кулю впритул тримає і інерцію гасить, будь-який броник і поруч не стояв. Місцями ледь жорсткувато, але декілька годин на животі під прицілом, і вона стане гнучкою.

Рустам возився зі сталкером, допомагаючи йому приладнувати незвичну броню. Ще напередодні приземкуватий Коваль мовчки підійшов до Листа в барі, не кажучи ні слова, підняв і почав міряти сантиметром плечі, талію — як справжній кравець. Звісно, можна було взяти відповідну за розміром зі складу, але досвідчений Коваль знав, сталкерові головне рухливість і гнучкість, а посилена броня путівців не зовсім підходить для таких завдань. Путівці схвально кивали, дивлячись як Коваль міряє Листа. Кречет ще напередодні наказав їм змінити сталкерскі бронежилети, щоб не виділятися і не притягувати і без того зайву увагу шпиків, які, побачивши в загоні путівців двох вільних бродяг, можуть піти по сліду відчуваючи запах здобичі.

Шуман і декілька помічників — це все, що залишилося від загонів учених, яких закинули в Зону відразу після її виникнення, і добре охороняли. Експедиції закінчувалися плачевно, гинули, не залишаючи слідів. Шуману дивом вдалося уціліти і накрити бункер якимось полем, над природою якого він бився задовго до виникнення Зони. Йому не одноразово натякали, що навіть теоретичні шукання в цій області небезпечні, і чреваті для нього наслідками, та він вперто продовжував дослідження. І в напівсліпому бункері, що здригався під ударами тварюк, котрі завивали за стінами, з глохнучим дизельним генератором, безжально видираючи з приладів плати і лампи, тремтячими руками він зумів зібрати і втілити технічне рішення, вдихнувши в «сферу» в життя. «Сфера» стрибком відкинула звірину від бункера створивши непереборний заслон. Занадто непереборний. Путівці вийшли на бункер випадково, здалеку побачивши дивне світіння, і врятували Шумана від голодної смерті, який не зміг вийти зовні за припасами і допомогою. Вони взяли на себе зачистку Екс-один від розплодившихся тварюк і зомбі, а професор бився над проблемою струнного переходу, шукаючи способи повернути путівці в нормальний світ без наявності «хмарного моста». Кречет багато разів просив дивакуватого професора покинути небезпечний рівень і переселитися на Арсенал, але той кожного разу вперто відповідав, що не залишить Екс-один, «прекрасний полігон по вивченню аномальних полів», що зросталися в смертельний лабіринт і породжував такі явища, від яких його блискучий розум приходив в екстатичний стан.

Кречет відвернувся і неспішно попрямував у напрямі штабу. Він не любив прощатися, вважав це поганим знаком, і робив вигляд, що бійці, люди які за ці роки стали для нього сім'єю, йдуть ненадовго і скоро повернутися. Повернутися всі, живими і неушкодженими, принаймні, хотів в це вірити, адже навіть загибель одного з них була трагедією для усього Путі, як би пафосно це не звучало. Путівці неухильно дотримувались жорстокої дисципліни, і завдяки цьому їм вдавалося вижити і триматися в чужому просторі з найменшими втратами.

Брама зібрався, скидаючи з себе вид простакуватого, добродушного велетня:

— Так, бійці, висуваємося. Всім дивитися на Шуню. тьху ти, пробач Сашка, аж надто прикипіло. Всім дивитися на Сашку, йти слід в слід не ловити гав, після вчорашнього параду у шпиків вушка на макушці, хоч і адреналіну вони ковтнули неабияк, але стріляють на звук і навіть на запах.

Вони пройшли через броньований, укріплений бетонними плитами блокпост, з якого стирчало декілька спарених кулеметів і ребристе жало вогнемета, на той випадок якщо збожеволілу звірину доведеться палити вогнем. Вартові мовчки розступилися перед загоном, за жартівливою традицією відваживши копняк замикаючому, щоб повернувшись, той повернув його назад. Гремлін, якому дістався прощальний копняк, погрозив вартовому кулаком, готуйте, мовляв, дупи, і нагнав загін. Розв'язка зустріла гостей вугільними тінями і запустінням. При вході через рвані і перехняблені ворота їх зустрів наляпаний привітний напис «Ласкаво просимо в ад» і красувалося стилізоване зображення змії, яким шпики нахабно означали володіння, підкреслюючи вміння просочуватися непомітно і жалити у вразливі місця. Путівці приписали до цієї вивіски в потрібному місці жирну букву «З». Від зміни складових сума не мінялася, але примушувала посміхнутися, ще подивимося, хто опиниться у вказаному місці.

Сашка, якого так і продовжували за звичкою називати Шунею, не ображався, він був на сьомому небі від щастя. Він не чекав що суворий Кречет, при одному погляді на якого відчувалося підозріле тремтіння в колінах, залишить його в живих. З'явившись перед очима генерала, у волосся якого вже вплілася рання сивина, у нього пересохло у роті, і, вислухавши коротку, але інформативну доповідь Коперника той кивнув головою, кинув «добро» і вийшов, залишивши Шуню в розгубленості і невідомості. Коперник покликав за собою і Шуня похмуро поплентався за ним, з губ сам собою зірвався мотив «мурки», наспівуючи яку всі реальні пацани, подібно до древніх воїнів, повинні вітати швидку смерть, виражаючи презирство мусорам. Коперник кинув на нього здивований погляд, але промовчав, пропускаючи вперед себе у бетонний ангар, в який Шуня увійшов, як і належить конвойованому тримаючи руки ззаду, і втупився на майора тужливим поглядом. Майор значущо гмикнув, сказав знімати одяг, і Шуня сумно підкорявся, в нього відбирали право померти одягненим, проштовхнули у вузьку, оббиту деревом кімнатку, закрили двері і відкрили вентиль. Почулося шипіння, Шуня все ж закрив щилюючі очі, але потім відкрив, коли двері відкрилися, і на нього втупився Коперник, роззявивши від здивування рот, вбраний в простирадло, із шайкою і віником в руці. Деякий час він хапав ротом повітря, а потім закинув голову і довго, до сліз сміявся. Напарившигося і відмившогося Шуню до відвала нагодували і залишили спати в вузькій кімнатці, а коли той прокинувся, то його колишнього бандитського лахміття вже не було, на тумбочці лежала акуратно складена хамелеонова броня, з якою похапцем не спороли нашивки путівців. Шуня зітхнув, з деяким трепетом натягнув форму найлютіших ворогів всія братви і вийшов в коридор. Черговий, побачивши Шуню, підняв погляд від журналу, щось черкнув в нім і сказав, щоб той не барившись вирушав до Кречета. Гуркочучи новенькими, ладно сидячими берцами, Шуня вийшов з казарми і побачив БТР перед штабом, на броні якого сидів Брама, що побачивши Шуню дружньо підморгнув і кивнув у бік дверей, ворушися, мовляв. Шуня червоніючи від сорому пройшов через штаб, розглядаючи пожовклі від часу плакати, згадуючи, як кілька годин тому він ганебно наспівував «мурку». Кречет підняв голову від кіпи документів, в яких писав швидким розмашистим почерком, кивнув на стілець, а потім запитав ім'я, прізвище, і всі інші дані, які путівці, вочевидь, збирали про розстрілюваних і ретельно протоколювали. Шуня виклав все як на духу, і на несподіваний, наполегливий і недвозначний наказ генерала забиратися з колоною, що йшла на Периметр, раптом відповів відмовою. Кречет підняв голову від паперів, вивчаючи Шуню, ніби бачив його уперше, а потім знову повторив наказ наполегливіше, але у Шуні немов перемкнуло в голові, він уперся як баран, з жахом чуючи, як з його губ злітають слова, що без Понирьова він мовляв не повернеться і нехай його краще показово розстріляють на плацу, бо будучи виставлений геть, він неодмінно повернеться назад. Кречет почервонів, кинув ручку на стіл і дохідливо спробував вибити у нього цю думку з голови, але той лише заперечно кивав головою і остаточно злетівши з гальм, раптом запропонував генералові скути його наручниками і везти на Периметр силою. Про Кречета говорили багато що, у тому числі і те, що його досить важко вивести з себе, але Шуні це вдалося як нікому іншому. Генерал гаркнув — «Геть»! і Шуню винесло з кабінету. Прийшов в себе він вже на плацу. Брама подивився якось співчутливо, стукнув прикладом по броні, і колона зірвалася з місця, обдавши вихлопами солярки і залишивши наодинці. Наданий сам собі, він пішов у бар, де його всадовили за стіл, і налили «лозу». За годину його знову покликали в штаб, Кречет вказав кіпу нерозібраних документів і наказав братися до роботи. Шуня сторопіло втупився на завали, а потім боязко запитав про комп'ютер. Кречет згідно кивнув, і вже через півгодини йому притягли пару системних блоків, проклали мережевий кабель і, полегшено зітхнувши, він завантажив знайому кожному радянському школяреві операційну систему «Об'єм», що змусила збанкрутіти сам «Майкрософт».