Виктор Моключенко - Ретроспект - Витоки

Виснажені люди, що пішли услід за Марковим клянучи все на світі застрягли в аномальному зашморгу передбанника, з останніх сил відбивалися від вилізлих на них досі небачених стрімких тварюк. І тоді, з густого туману, несподівано вискочила величезна зграя і несамовито накинулася в на шкілябр. З легкістю вклоняючись від пазуристих лап, вони задавили їх коричневою масою і погнали геть від людей. Під ноги інструктору з густого туману із захопленим щенячим виском кинувся Кайман, порядком здичавілий, але зберігший вірність і приведший зграю в останній момент. Як це йому вдалося, так і залишиться загадкою, але за той час, доки не було людей, маючи незвичайну хитрість він зумів самостійно винищити вовкулаків одного за одним і стати альфа-вожаком на Глушині. Лісники назавжди запам'ятали ранок, коли величезний чуйний Кайман вивів їх з аномального лабіринту на Глушину, яку вподобала зграя. З тих самих пір жодна собака не чіпала людини, а люди часто ділили з ними свій мізерний харч. Ручними сліпаки не стали, але і нападати не нападали. Нащадки Каймана перейняли від батька його зовнішність і розум, в разом з тим не втративши успадковану від диких, покручених мутацією родичів, схильність до псіоніки. Інструктор став важливою людиною, нещадно відбраковуючи цуценят, що мали щонайменші відхилення від строгих вимог до службової собаки. Це стало традицією. Люті сліпі псиці, що мали щенитися, самі приходили до воріт бази і вартові звали інструктора. Незабаром, він був змушений винести свій дім за територію бази ближче до боліт, за що його й прозвали Болотяним Доктором.

Аргус підняв голову і подивився у бік звивистої дороги, яку покривали проломивши асфальт дерева, добряче вимахавши за ці десять років. Дерева нікому не заважали, рубати їх ніхто не збирався, палива ледь-ледь ставало для генераторів, тому по дорогах ніхто не їздив — які БТРи з такою кількістю аномалій? Ніякий захист не витримає, он скільки стоїть їх по закутках. «Міст» тоді так тріпонуло, що насипало їх немов з коробочки, та тільки толку від них без солярки, хіба прорив перечекати. Адже броня теж непогано тримає і, якщо в ній немає дір, можна перечекати. І по домінусам з них стріляти через відсувні щілини миле діло, адже він, зараза, щоб мізки заграбастати неодмінно повинен бачити жертву, але частенько сам отримував на горіхи і відходив в лігво. Буває, ріжок йому в голову випустиш і мало — упиря, того завалити куди швидше, та тільки з біса ти в нього поцілиш, упир не дурень, до техніки близько не підходить.

— Що там? — Ірис підняв автомат, постукуючи вільною рукою по приладу нічного бачення намагаючись його запустити. Батка запищала, змилувавшись і висвітивши на мить затягнене зеленню зображення, відключилась вже остаточно.

— Аргушо — вдивляючись в мерехтливі очі вівчарки, попрохав Ірис — виручай, не працює зараза. Даремно ми з тобою за цю дохлу оптику Гордію два «кришталі» віддали. Хто там? Упир?

У голову стрибнув образ людей в хамелеоновій броні, що обережно крокували в темряві передбанника.

— Молодець, Аргушо, знати б ще, що потрібно тут путівцям.

Пес заскімлив і винувато забарабанив хвостом, показуючи, що не може дотягнутися до їх думок.

— Все нормально, вони надто далеко, йдуть не таячись, хочуть, щоб їх побачили. Від них, брате, всього можна чекати. У них одна думка — скрутити Зону і вирватися через «хмарний міст». Така от тупоголова логіка. Тільки куди їм. Ні, щоб мізками прикинути, вивчити, розібратися — силою хочуть вирішити. Одначе немає в людини таких сил, щоб змусити Зону робити те, що вона захоче. Адже вони так нічого й не зрозуміли за ці десять років.

Пес згідно гавкнув, і послав картинку, як він стрибає на груди людині в хамелеоновій броні.

— Ні, Аргушо, вони йдуть не криючись, може, вряди годи скажуть, щось путнє? Іноді і на них знаходить просвітлення, тільки логіка як у танка — не даремно ж таких в танкісти беруть. Що? А я давно вже ментал, хто зна, чи й зумію завести танк. Не закінчив я учебку тоді, мені ваше плем'я ближче, так що не смійся.

Аргус вишкірив в посмішці пащу, вивалив язик і струсивши водяний пил застиг, поглянувши вгору. У голову лісникові стрибнуло багрове, в яскравих сполохах небо, і мертві люди в броні, що зливалася з дорогою.

Ірис струсонув ПК, а потім кілька разів стукнув ним по прикладу:

— От же моду взяли. Якщо ти ментал, то нормальна техніка тобі вже ніби й не потрібна, собачими очима дивитися, мовляв, можна не гірше. Ну й дають от такий от мотлох, і це кращим людям.