Любен Ділов - Джіммі з того світу

Тільки шведові пощастило, вчасно схопившись за бильця крісла, уникнути серйозних травм. Коли всюдихід виринув на поверхню, швед обережно підвівся і оглянувся. Крізь скляний купол було видно воду і похмуре небо. Машина безпорадно гойдалась на хвилях. Представник ОЛу був людиною спокійною й розважливою. Він швидко збагнув: хвиля їх нікуди не віднесе, бо озеро замкнене. Отже, насамперед треба допомогти товаришам. Бентам з Лазовим лежали непритомні, але він не помітив у них серйозних поранень. Тільки в геофізика на лівій скроні була невеличка подряпина, і з неї тоненькою цівочкою сочилася кров. Становище пілота виявилось куди серйознішим. Він уже опритомнів, але, падаючи, мабуть, зламав ребро, бо скаржився на сильний біль у грудях. Аптечка лишилась непошкодженою, і швед зробив пілотові укол. Як і всі працівники служби Охорони людини, він мав солідну медичну підготовку. Послабивши таким чином біль і зробивши пілотові ще один укол — для підтримки роботи серця, він витяг Бентама і Лазова з-під крісел, куди кинуло їх останнім ударом, поклав на підлозі і підніс кожному до носа скляночку з нашатирним спиртом.

Геофізик прийшов до пам’яті перший. Він оглянувся довкола каламутними очима, здивовано подивився на потрощене обладнання всюдихода, потім помацав свою забинтовану голову і посміхнувся шведові, підіймаючись:

— Здоров був, ОЛ! Що за халепа? Де ми?

— В якомусь озері, коло підніжжя вершини. Плаваємо.

— Ага, ясно! — Бентам підвівся і, покректуючи, випростав усі в синцях руки. Раптом він повернувся в той бік, де нерухомо лежав його друг, став навколішки й стурбовано нахилився над ним: — Світозаре, друже…

— Ніяк не можу привести його до пам’яті, — поскаржився швед. — Коли б тільки не струс мозку. Давайте спробуємо ще штучне дихання! Беріть за ноги!

Він присів над головою у Лазова і почав ритмічно підіймати й опускати йому обм’яклі руки, поступово збільшуючи швидкість рухів.

У передній частині кабіни стогнав пілот. Всюдихід підкидало й вертіло в водокрутах. Хвилі штовхали його, розбиваючись мільйонами бризок на скляному куполі. Безперервне гойдання дуже заважало людям, але вони не припиняли своїх зусиль, хоч піт заливав їм очі і боліли руки, понівечені при падінні. Хвилин десять тривала боротьба за життя, нарешті Лазов тяжко зітхнув раз, вдруге, болісно застогнав і повільно розплющив очі.

— Агов, Світозаре! — зрадів Бентам. — Вставай. Я свого слова додержав!

— Що трапилось? — пошепки спитав болгарин, його очі й досі дивились мов крізь туман, нічого не бачили.

— Ми на озері, в якому збиралися викупатись.

Переборюючи біль, який, мов обручем, стискав голову, Лазов пригадав усе, що трапилось, і по обличчю його промайнула тінь. Він помітив і незвичайне погойдування машини.

— Що, плаваємо? Мене мов через м’ясорубку перепустили…

— Нічого страшного нема, — заспокоїв його швед. — Полежте, і все пройде! Випийте трошки води.

Він подав хворому лікарську пляшку з м’якої пластмаси.

— А тепер давайте розберемось у ситуації і наведемо порядок у своїй хаті, — сказав невтомний Бентам. — Не люблю безладдя, до того ж, може, й гості до нас завітають.

У нього були винятково міцні нерви, загартовані в спорті і в подорожах по горах, куди його весь час закидала професія геофізика. Навіть у найтяжчі хвилини він не втрачав хорошого настрою й дотепності.

Удвох із шведом вони уважно оглянули всю апаратуру. Незабаром до них приєднався й Світозар. Більшу частину найскладнішого обладнання було потрощено. Реактивні двигуни не діяли, вертикальний гвинт теж, бо мотору при падінні дісталось найбільше. Від радіоапаратури лишилась жалюгідна купка уламків.

— Гм, — стурбовано буркнув Лазов, — добре, коли нас помітили! Інакше маємо всі шанси потрапити в аннали історії як героїчні жертви великого перетворення Антарктиди.

— Стривайте! — раптом зрадів швед.

Він швидко розстебнув сумку, що незмінно висіла в нього через плече, і витяг звідти маленьку рацію. Оглянув з усіх боків — ціла. Приладнав складану антену і, обережно прочинивши верхній люк всюдихода, виставив її надвір.

— Ми живі, — полинув голос шведа в ефір. — Одного тяжко поранено, інші здорові. Перебуваємо… — І, не закінчивши передачі, задер голову вгору: в цю мить над ними промайнув довгастий корпус торпіли і зник у хмарах.

— Посилаємо літаючий кран, — почув швед у репродукторі. — Іншого нічого не можемо прислати, бо ніде сісти. Зможете потриматись? Кран летить дуже повільно. Буде не раніше як через три години.