Любен Ділов - Джіммі з того світу

Він витяг з кишені дві довгі плитки в станіолевій обгортці і кинув одну Лазову. Болгарин підхопив її на льоту і раптом підстрибнув як ошпарений:

— Едді!

— Що трапилось?

— Людина! В сьомому квадраті!

Бентам схопився й підбіг до екрана.

— Людина? Де? Одон, поверни сьомий номер трохи назад!

Усі геофізики теж посхоплювалися з місць і, затамувавши подих, уважно вдивлялися в сьомий квадрат. Але, крім чорних мокрих скель якоїсь високої гори, нічого не могли вгледіти.

— Що це? — нетерпляче запитав Бентам.

— Південний схил вершини Улмера, — відповів йому помічник Аструк.

— Координати запам’ятали?

— Ні.

Хвилин десять тривала напружена тиша. Торпіла повільно летіла над самою землею, але нічого не було помітно, лише каміння — чорне, вологе, безладно розкидане руйнівною рукою первісної природи.

— Нічого нема. Тобі щось привиділось, — розчаровано зітхнув геофізик.

— Едді, що ти кажеш! Я бачив її так, як зараз бачу тебе. Людина лежала на скелі, що трохи нависає над іншими.

— Поверну «око» назад до озера, — обізвався оператор. — Я приблизно пам’ятаю, де це. А ви тим часом записуйте координати.

Пошуки почалися з початку. У Бентама від напруження різало в очах, але він не переставав пильно вдивлятися в екран.

— Краще давай усі «очі» до вершини! — нервово наказав він. — Товариші, прошу всіх на свої місця, стежте кожен за своїм… Сті-ій! — раптом на весь зал гукнув він. — Ось вона! Одон, любий, затримай сьомий номер!

Та оператор і сам знав, що робити. Він уже опустив торпілу низько-низько, і всім стало добре видно людину, яка нерухомо лежала на скелі над глибокою безоднею; на дні безодні клекотіли води бурхливого льодовикового струмка. На екрані затрималось чоловіче обличчя: сизувате, з заплющеними очима і щільно стиснутими губами. Потім воно ще з’являлось на екрані — «око» тепер весь час повільно кружляло над людиною. Радість Бентама враз перейшла в активну діловитість:

— Координати є. До скелі не більше 850 кілометрів. Одон, знайди поблизу місце для приземлення! Будемо добиратись на всюдиході. Тримай людину весь час у квадраті!

Він вибіг з приміщення і подався до аероплощадки, де напоготові стояло кілька всюдиходів експедиції. Якийсь технік спробував було зупинити Бентама, але геофізик схопив його під руку і потяг з собою. За ними підтюпцем біг Лазов.

— Ходімо! — гукнув Бентам, не повертаючи голови. — А ти, товаришу, — сказав він технікові, — швидко збери всіх інших. І приготуйте мій всюдихід! Покладіть канат, кілька залізних кілочків, гаків, молоток. Та носилок не забудьте!

Вже підходили до всюдихода, коли перед ними виросла кремезна постать білявого чоловіка з приколотим до піджака золотим знаком «ОЛ». Бентам, не звертаючи на нього уваги, наказував:

— Передайте, щоб пеленгатор спрямували на пік Улмера!

— Чому ви збираєтесь туди летіти, товаришу Бентам? — ввічливо запитав представник ОЛу. — Вам же заборонили? Чи в вас уже є дозвіл?

— Ідіть геть із своїми дозволами! Я відкрив людину, розумієте? Відкрив людину, а ви мені про якийсь дозвіл торочите!

Представник служби Охорони людини спокійно посміхнувся:

— Вас у ввічливості звинуватити не можна. Сам Діоген так не кричав би, коли б відкрив людину, яку шукав удень з ліхтарем. До того ж він жив у варварську епоху.

— Друже, — понизив голос Бентам, але його тон був убивчо ущипливий, — любий друже, будь ласка, не затримуйте мене своїми «блискучими дотепами»! У мене для них надто мало часу. Ми відкрили людину в льодовиках і повинні її забрати. Людину минулих часів.

— Так чому не повідомите в рятувальну службу? Ось я зараз з ними зв’яжуся…

— Хіба ви не розумієте, що ця людина померла років сто тому? Рятувати її вже трохи пізно, — засміявся Світозар. — Її сучасники в таких випадках казали: «Допоможе як мертвому кадило».

Чоловік з золотим значком знітився і соромливо поклав назад радіопередавач, якого вже налаштував було на хвилю рятувальної служби.

— Он як! Помер сто років тому? Так це ж цікаво! — вигукнув він. — І я з вами. Все одно повинен бути хтось із ОЛу.

— Це вже зовсім інша справа! — дружелюбно ляснув його по плечу Бентам. — Такий хлоп’яга, як ви, нам знадобиться. Ну, в машину!

Вдруге його запрошувати не довелось. Всюдихід ледь помітно здригнувся, з-за кабіни висунувся великий гвинт, закрутився і підняв машину в повітря. На висоті півсотні метрів вступили в дію газові турбіни. Маленькі складані крильця випростались, гвинт ввійшов у свою камеру, і всюдихід, схожий на чималого кашалота, стрілою помчав у хмари.