Любен Ділов - Джіммі з того світу

Звідки взялися ці дивні сонця, які так безжалісно розтоплювали тисячолітню кригу, перетворюючи її в чорні хмари? Гордий житель антарктичних висот так і не дізнався про це. Сонячне проміння обпалило йому крила, задушливі випари роздирали груди, і він, знесилений, упав на гострі скелі…

Коли підбігли люди, альбатрос був уже мертвий.

— Ще одна жертва наших сонць, — сказав старший. — Шкода. Хороший птах!

— Справді шкода! Коли б був живий, я подарував би його Софійському зоопарку. В них, мабуть, немає такого величного екземпляра.

— Тепер уже, певно, з десяток є. Експедиції з усіх кінців землі вирушили полювати на полярних тварин. У таку спеку можна впіймати навіть живого кашалота… Ну, ходім, може, перекусимо, бо робота не стоїть!

Вони знову вийшли на бетоновану доріжку і попрямували до їдальні. Там було людно. Сміючись і перекидаючись жартами, відвідувачі ждали десерту.

— Мені тільки порцію морозива, — сказав Світозар. — Од цих триклятих сонць і апетит пропав.

Вони сіли за вільним столиком. Над головами в них широким шатром розіп’яла темно-зелене листя висока пальма.

— Пальми за полярним колом! Сидиш собі під пальмою і їси морозиво. А тут колись люди не наважувались скинути кожуха навіть на хвилинку. До такого, брат, важко звикнути. Здається, що це сон…

— Стривай, скоро й на самому полюсі пальми ростимуть! — відгукнувся Бентам. — Ще й не таке побачиш! Може, навіть і в шахи програєш, хоч ти і мій гість.

— Чого, чого, а такого дива я собі не можу уявити!

Вони глянули один на одного і розсміялись. Один — дзвінко, по-юнацькому, другий — стриманіше, але не менш весело.

Їхня дружба почалася з простої шахівниці. Це було кілька років тому, коли в Нью-Йорку зустрілись дві команди — місцева й софійська. Тоді Едуард Бентам уперше побачив смугляве обличчя Світозара Лазова. Хлопець здався йому надто молодим і недосвідченим, і він, один з лідерів американської команди, почав партію надто сміливо і рисковано.

Світозар спокійнісінько зірвав усі атаки білих, потім сам перейшов у наступ і надзвичайно точною грою примусив американця здатись.

Бентам тільки очі витріщив. Він зрозумів свої помилки, та було вже пізно, і нічого йому не лишалось, як тільки захоплюватись красивими і оригінальними комбінаціями болгарина. Після турніру Бентам запросив його в гості. Довгими вечорами просиджували вони за дошкою, але переможцем неодмінно був Світозар. Хоч як намагався американець збагнути тактику супротивника і перейти в наступ, він щоразу натикався на нові комбінації веселого, дотепного і обдарованого юнака.

Під час прогулянок і в розмовах за шаховою дошкою виявилось багато спільного в їх характерах. У кожного з них, крім захоплення шахами, був великий потяг до знань, а те, що їхні смаки в літературі, музиці й науці теж були схожими, ще більше зблизило їх. Протилежність професій (Едуард Бентам був геофізик, а Світозар Лазов — асистент кафедри історії капіталізму) не була перешкодою в дружбі: кожен виявляв жвавий інтерес до наукових шукань іншого. Так поступово міцніла їхня дружба. Хоч американець і був на двадцять років старший за свого приятеля, ця різниця не впадала в очі. Вони були однакові на зріст, кремезні й дужі. Правда, обличчя Бентама здавалось мужнішим та й сам він мав значно більше життєвої мудрості й досвіду. А його молодий друг любив колоритні вирази і народні прислів’я, які брав із сторінок стародавніх книг, не міг утриматись і від хлоп’ячих витівок. Зате в шахах лишався непереможним.

Їхня дружба не припинилась навіть тоді, коли хлопець повернувся в Софію. Вони часто бували один у одного в гостях і продовжували змагатися з шахів по відеофону. А коли через деякий час Бентам опинився в експедиції по розморожуванню Антарктиди, Світозар теж узяв відпустку і прилетів до свого друга на пустинний острів Шарко, за добру сотню кілометрів од берегів шостого континенту, в неосяжних просторах моря Белінсгаузена.

Тепер острів уже не був безлюдним. Серед скель здіймались величезні споруди — справжнє місто, а коло підніжжя гір уже повитикалась молоденька травичка і цвіли перші квіти. На високій полонині в центрі острова було кілька ракетодромів, побудованих за останнім словом техніки, звідки раз у раз підіймались у повітря величезні транспортні машини. В порту теж вирувало життя. Безліч риболовецьких суден сновигали взад і вперед. Одні виходили в море, інші вже розвантажували багатий улов. На острів з усіх кінців світу з’їжджались тисячі людей, щоб вивчати континент, який прокинувся для нового життя, добувати з нього незліченні багатства.