Йоун Колфер - Список бажань

— Шуканий об’єкт ударив твоє тимчасове тіло амфорою зі священним прахом. Через ураження цим прахом у тебе виникла сильна алергія.

— Боляче, — проскиглив Ригачка, очевидячки надаючи перевагу окремим словам над повними реченнями. — Свербить.

— Досить, — кинув Гоп без найменшого натяку на співчуття. — Вибирайся з цього тіла. У нас є робота, а часу на неї обмаль.

— Гав! — погодився Ригачка. Він глибоко вдихнув і спробував вислизнути з Франкового тіла. Та марно: щось його не пускало. Спробував ще раз, аж скривившись від натуги, але визволитись так і не визволився. — Застряг.

Гоп закусив електронну губу.

— Я так і знав.

— Гар-р-р?

— Позитивно заряджений прах нейтралізує твою негативну диявольську снагу зусібіч, створюючи герметичну оболонку.

— Гар-р-р?

— Тебе замкнено в цьому тілі, наче у пастці. Хоч як це прикро, надто ж як зважити, що ти випив більшу частину життєвої снаги.

Ригачка жадібно розглядав свої нові пальці, жовті й зморшкуваті. Франко постарів на тридцять років. Здоровим він не здавався й у свої тридцять п’ять.

— Замкнено? Ні-і-і!

— Ні-і-і! — перекривив Гоп. — Прохолонь, дурню. Наше завдання не змінюється. Знайти старого. Зупинити дівчисько. Усе так само. Якщо ми впораємося, ти знову станеш своїми двома половинками.

Ригачка згріб рештки засохлої їжі з Франкового вбрання і запхав їх до рота.

— Їжа, — загарчав він. — Кльово.

Гоп манірно звів під лоба очі.

— Заради Диявола! У нас є куди важливіші справи, аніж напихання твоєї пельки. Наші сили тануть щохвилини.

Ригачка зібрався з думками, складаючи слова у речення:

— Фінн кудись завіялася. Ми навіть не знаємо куди. Ми вже спізнились.

— Саме тут ти й помиляєшся, диявольська неодупо. Я, на відміну від тебе, вжив запобіжних заходів.

Ригаччина голова лускалась. Чи то від діри в черепі, чи то від нескінченних Гопових знущань.

— Яких заходів?

Гоп зрозумів, що настав його зоряний час прочитати лекцію.

— Зовнішня мережа стеження і модуль підказки обладнано лазерним сканером. Найновіша модель, навіть у Японії такої ще нема. Стисло кажучи, сканер вловлює корозійні сліди на шкірі. Перед тим як старий вийшов з кімнати, я просканував його постать. Я можу реконструювати його з точністю до шістдесятого ступеня. Можливо, нам удасться щось дізнатись.

— Гав, — мовив Ригачка.

Голограма мигнула, і в повітрі з’явилися комп’ютерні обриси Лоурі Маккола. Щоправда, вони складались із суцільних зелених ліній.

— Ага, далеко до справжнього, — промимрив Ригачка.

— Моя програма працює на мінімальному обсязі пам’яті, до того ж живлення надходить дуже нечастими електричними імпульсами з твого мозку, — повідомила голограма. — Я міг би зробити роботу програми ефективнішою, але, боюсь, від такого вдосконалення ти знепритомнієш. Отож Фінн щось казала про список… — Гоп перелаштував лазерне відтворення. — Зараз я увімкну рентген. Йому потрібно понад сто мегабайт пам’яті, тебе може трохи щипати…

Гоп, як і завжди, не переймався чужими стражданнями. Ригачка корчився на підлозі, витріщивши більма. Макколів одяг прозорішав просто на очах. Вміст його кишень тепер було видно якнайкраще.

— Нагрудна кишеня. Збільшити, — наказав Гоп.

Макколова кишеня збільшилася до розмірів А4.

— Що ми маємо?

Ригачка не відповів. Йому було ніколи: він намагався загасити вогонь, що спалахнув у Франковому волоссі.

— Координати: XI, Y3, Z4. Збільшити й розгорнути.

У повітрі з’явилася записка. Вона збільшилася до розмірів стіни й розгорнулась.

— Неймовірно. На основі чорнила, що пройшло на зворот записки, програма змогла відтворити записи слово в слово.

Ульотно, міг би сказати Ригачка, якби мав діставучий настрій і не мордувався від корчів на підлозі.

— Оце і є список. Список бажань, якщо я не помиляюсь. Поширене явище серед тих, хто відчуває, що скоро ґиґне. Дивно, що ти не встиг запастись таким списочком, зважаючи на те, що вичворяв у житті.

Ригаччин мозок був наче вичавлений апельсин. Навряд чи крутити рожни в пеклі було тяжче, ніж отак валятись на підлозі.

Гоп повів своїм шарнірним пальцем по списку. Ще одне-єдине бажання , сказала Фінн. Останнє бажання…

— На Маму залізь і плюнь униз? Що за дурниця? Невже комусь заманеться плювати з мами?

Гоп згорнув програму.

— Хто б міг подумати, ці ірландці таки дивний народ. Плювати з мами — розвага саме для них.

Гоп обернувся до тіла, що корчилося на підлозі.