Йоун Колфер: Артеміс Фаул. Розум проти чарів

© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

З англійської переклав Олександр Мокровольський

Серія «Дитячий світовий бестселер» заснована 2005 року

Художнє оформлення серії Світлани Железняк

Обкладинка Світлани Железняк

Ілюстрації Вікторії Дунаєвої

Перекладено за виданням: Eoin Colfer. Artemis Fowl. Puffin Books, 2002

Що ж то за «пташка», що за «пташина» цей Артеміс Фаул? (Бо саме так перекладається з англійської його прізвище: Фаул). Хто тільки з психіатрів не пробував збагнути його, схарактеризувати й скваліфікувати — всі як один зазнали ганебної невдачі. Найбільша загадка цього Артеміса — його розум, інтелект. Хоч у які муаровані тести заганяй його, а з нього мов з гуски вода. Розум не одного медичного світила потьмарився після зустрічі з цією «пташкою», не один психіатр, забелькотавши щось нестямне, сам став пацієнтом у власній клініці…

Одначе всі сходяться на одному: Артеміс — вундеркінд, чудо-дитина. Але ж чому, чому такий блискучий інтелект схилився до злочинної діяльності? Відповісти на це запитання могла б лиш одна особа, але ж та особа любить мовчанку чи не дужче, ніж золото.

Тож, либонь, найліпший спосіб намалювати точний портрет Артеміса — це розповісти про його першу лиходійську затію, тим паче що досі про неї усі вже хоч щось та почули. Пропонований нижче звіт складено на основі моїх особистих бесід із потерпілими від А. Ф., і проникливий читач, безперечно, завважить, як нелегко було їх «розговорити».

Уся ця бувальщина сталася кілька років тому, на самому початку двадцять першого віку, й розпочалася вона з того, що Артеміс Фаул надумав підлатати втрачені родинні статки. Він виплекав такий задум, що загрожував увергнути цивілізації людей та ельфів у братовбивчу війну — війну, в якій могли загинути і люди, й ельфи.

Йому дванадцятий минало…

Місто Хошімін, літо. Спекота — зваритися можна, хоч би й за чиїми мірками. Чи й варто казати, що Артеміс Фаул нізащо не захотів би миритися з такого докукою, коли б на карту не було поставлено дещо вкрай важливе. Важливе для здійснення його плану.

Сонце було Артемісові не до лиця. Бо показувало всім не його вроду, а швидше навпаки. Довгі години, які він просиджував перед монітором свого комп’ютера, випили рум’янці на його щічках. При світлі дня він більше скидався на вампіра — геть такий самий блідий та дратівливий.

— Коли б нам, Лаккею, не вполювати й тут ще однієї дірки від бублика, — вимовив він тихим, здушеним голосом. — Коли б не було нам ще другого Каїра.

Це такий невеличкий камінчик полетів у Лаккеїв город. На хибний «єгипетський» слід був навів їх котрийсь із Лаккеєвих інформаторів.

— Ні, пане, я певен: цього разу нам поталанить. Нгуєн — надійний чоловік.

На що Артеміс тільки недовірливо гмукнув.

Коли б хто з перехожих розчув, як здоровило-європеєць величає хлопчика «паном», то, напевне, вельми здивувався б. Чи ж не почалося, зрештою, третє тисячоліття? Однак ці двоє не були простими туристами, й не прості пов’язували їх стосунки.

Вони сиділи у кав’ярні просто неба на вулиці Донг-Кай, поглядаючи, як місцеві підлітки гасають по майдану на мопедах.

Нгуєн запізнювався. Парасоля над ними щосили намагалася створити їм хоч якийсь холодок, але та жалюгідна подоба тіні аніскілечки не поліпшувала Артемісові настрою. А втім, цей хлопець ніколи не бував у доброму гуморі. І все ж таки під тією набурмошеністю жевріла іскра надії. Невже — невже ця мандрівка зрештою увінчається успіхом? І Книга опиниться в їхніх руках? Та що, коли сподівання їхні марні?

До столика підбіг офіціант.