Оршуля Фариняк - Айхо, або Полювання на шпигуна

Я спробував піднятись та наче нізвідки поруч повстав дуже високий худий чоловік у довгій смарагдовій мантії. Його немолоде обличчя світилось спокоєм, якоюсь величною впевненістю. Кущисті сиві брови ледь-ледь насуплені, а світло-сірі очі уважно розглядали, вивчаючи.

Я завмер, забувши про всі небезпеки, втечі, і переслідувачів. І прикипів поглядом до незнайомця. Не знаю, скільки часу ось так ми стояли, дивлячись один на одного, доки я не почув стривожений голос Ка-Бо. Товариш різко зірвався на ноги, але сивий чоловік всього лише підняв довгу худу руку долонею вперед. Ка-Бо зупинився.

— Стій. Я не зроблю вам зла. Я прийшов допомогти, — наче карбуючи кожне слово, промовив незнайомець.

— Де Мисливці на Нечисть? — недовірливо, готовий в будь-який момент до нападу, спитав Ка-Бо.

— Далеко звідси. Вони більше не зашкодять.

— Що? — зле розсміявся товариш. — Хочеш сказати, ти один впорався з цілим загоном? Геть з дороги! Авгусе, забираймося звідси!

— Зачекай, Ка-Бо, я хочу послухати чоловіка. Товариш лише здивовано глянув.

— Якщо ви нарешті випустили пару і готові почути, я почну, — перебив незнайомець. — Мене звуть Майстром Каро. Я вчитель Школи Природознавства. Відшукую по Узбережжю дітей, у яких неординарні здібності, для навчання в Університетах Шанталії. Часто мої методи не зовсім законні, це що стосується дітей, які потрапити до рук жерців. Їх я просто викрадаю або викуповую. Про нещасних, яких темні перетворюють на Арахнідів, я чув давно, та ніяк не вдавалося дізнатись про місцезнаходження казарм. Але коли в місті почув про двох перевертнів, то зрозумів, це мій шанс. І ваш також, — чоловік раптом замовк, наче чекав відповіді.

— Чому маємо вірити тобі?! — не забарився Ка-Бо.

— Тому, що все ще живі. І… тепер вільні.

— Вільні?..

— Так, можете хоч зараз іти на всі чотири сторони.

— Ти чуєш, Авгусе, — штурхав Ка-Бо, — можемо йти.

Незнайомець не зводив з мене очей.

— Зараз ви дуже далеко від місця, де потрапили в пастку, — продовжував чоловік. — Тут вас точно шукати не будуть. Принаймні певний час, доки знову не викриєте себе. І тоді втечі розпочнуться спочатку. Невже хочете все життя жити в страху? Рано чи пізно, але вас повернутись до казарм…

— Не слухай його, Авгусе! — виступив уперед Ка-Бо, наче собою хотів перекрити дорогу дивним словам незнайомця, які цілили мені в самісіньке серце.

— Як вам вдалось здолати цілий Загін Мисливців? — не чуючи товариша, звернувся я до Майстра.

— Мені б це не вдалося, темних надто багато. Проте я зміг викрасти вас прямо з-під носа Мисливців. Повір, за двадцять років я навчився робити це дуже справно, — Каро усміхнувся.

— Добре, але як тоді ми потрапили сюди? Як ви один з двома непритомними могли відірватися від переслідування?

— Я був не один. Мені допоміг побратим, — все ще усміхався Майстер.

— Ви, що жартуєте? Двом чоловікам таке не під силу! — втрутився Ка-Бо.

— А я не казав, що мій побратим людина.

Каро різко свиснув. Ми відсахнулися, наче уникаючи несподіваного нападу, а у повітрі з’явився велетенський птах. Тоді я вперше побачив ворота.

— Пропоную забути нарешті про страхи, втечі й переслідувачів, — заговорив учитель. — Ви зможете спокійно жити на вільній від жерців землі, навчатися серед таких же незвичайних підлітків, нарешті радіти молодості… І, можливо, вчителі Шанталії зможуть допомогти позбутися або хоча б уповільнити жахливі трансформації, які за чорною волею жерців відбуваються у ваших тілах. Ви перетворитесь з вічних утікачів на вільних людей, які зможуть колись допомогти таким же, як і ви, незвичайним дітям. Але для цього потрібно довіритись і полетіти зі мною.

Повірити Майстрові було складно і легко одночасно… Я наче забув про все. Вже бачив казкові картини, змальовані незнайомцем. Вже був там, вдихав на повні груди повітря свободи, безпеки і спокою.

— Я згоден.

— Авгусе! Що ти робиш? — вигукнув Ка-Бо. — Невже з одного рабства хочеш потрапити в інше? Звідки знаєш, що на тебе там чекає? Можливо, ці люди теж проводитимусь експерименти. Можливо, вони хочуть і собі навчитись створювати Арахнідів?!

— Ні-ні, друже, це наш шанс! Навіть не говори цих страшних речей, — благав я товариша. — Давай погодимось. Я так втомився від усіх цих втеч, від власного страху. Я хочу вірити, що нарешті зможу змінити життя. Пам’ятаєш, це ж ти казав, що ми повинні мріяти, мріяти бути вільними!!!

— Мріяти, а не бездумно лізти в пастку. Якщо цей чоловік не бреше, ми вже зараз можемо піти звідси. Піти і почати життя спочатку. Забувши про все, що було в минулому. А там, куди ти зібрався, кожен день будуть нагадувати, хто ти є насправді.