Джон Толкін - Володар Перстенів

Кертас Даерон спочатку вигадали виключно для синдарської мови. Найстарішими кірт були №№ 1, 2, 5, 6; 8, 9, 12; 18, 19, 22; 29, 31; 35, 36; 39,42, 46, 50, а також керт , що змінювався між 13 і 15. Розподіл значень був не однаковий. №№ 39,42,46, 50 були голосними і такими залишились у подальшому розвитку. №№ 13, 15 вживалися для г чи с , як 35 — для с чи г . Така схильність до вагання при встановленні позначень для с та г спостерігалась і надалі. У тих символах, які складали з «основи» та «гілки», 1-31, додавання гілки, якщо тільки однієї, робилося з правого боку. Доточування її зліва не було рідкісним, але не мало жодного фонетичного значення.

Давніша форма розширення й опрацювання цього кертас називалась Анґертас Даерон , оскільки зміни старих кірт приписували Даеронові. Однак головні додатки, введення двох нових серій (13–17 і 23–28) насправді, найімовірніше, були винаходами нолдорців із Ереґіону, котрі взялися позначати звуки, яких не було в синдарській мові.

У перевпорядкуванні Анґертас спостережено такі принципи (очевидно, інспіровані феанорською системою): (1) додавання наголосу до гілки для «дзвінкості»; (2) перевертання керт для вираження «спіранта»; (3) розміщення гілки по обидва боки основи для дзвінкості й назальності. Цих правил старанно дотримувалися, за одним винятком. Синдарська (прадавня) мова потребувала знака на позначення звука м (чи носового в ), й оскільки цьому найкраще відповідала перевернута позначка звука м , реверсивному № 6 дали значення м , а № 5 — гв .

№ 36, який, теоретично, позначав з , у письмі синдарської та мови квенья позначав сс (пор.: феанорський 31). № 39 вживався або для і , або для и (близького до приголосного й ); 34, 35 однаково вживалися для с ; а 38 позначав часту послідовність нд , хоча за формою це не зовсім чітко відповідало зубним приголосним.

Розміщені в Таблиці Значень ліворуч і відокремлені тире — це значення старішого Анґертас . Розміщені праворуч — значення гномівського Анґертас Морія [49] Значення, вписані в (), зустрічаються лише в ельфів; * позначає кірт , уживаний лише гномами. . Як видно, гноми Морії ввели ряд несистематичних поправок, а також нові кірт — 37, 40, 41, 53, 55, 56. Розміщення зумовлене двома причинами: (1) перехід значень 34, 35, 54 відповідно в г, ’ (чіткий чи горловий початок слів із початковим голосним, як це властиво хуздульській мові) та с ; (2) відкидання №№ 14, 16, які гноми замінили на 29, 30. Бачимо наступне вживання 12 для р , винахід 53 для н (і плутання його з 22), вживання 17 як з разом із 54 як с , наступне вживання 36 для н і нового керт 37 для нґ . Нові 55, 56 походили з переполовиненої форми 46 і позначали ті голосні, які можна почути в англійському butter і які досить часто траплялись у гномівській і вестронській мовах. Редуковані та короткі, вони часто переходили в наголос без основи. Такий Анґертас Морія зберігся на могильних написах.

Гноми Еребору користувалися подальшою модифікацією цієї системи, відомою як ереборський вид і представленою у Книзі Мазарбула. Її головні особливості були такі: 43 позначала з , 17 — кс (екс) , винайдено нові кірт — 57, 58 для пс і тс . Наново введено 14, 16 зі значеннями дж, ж ; але для г, ґх вживано 29 і 30 або — як варіанти — 19 і 21. Цих нюансів не враховано в таблиці, крім особливих ереборських кірт , 57 і 58.

Мова, передана в цій історії українською, була вестроном , або «загальною мовою» західних земель Середзем’я у Третю Епоху. Впродовж цієї епохи загальна мова стала рідною майже для всіх народів (за винятком ельфів), які жили в межах колишніх королівств Арнору та Ґондору, тобто на узбережжях від Умбару на північ аж до Затоки Форохель і вглиб суходолу до Імлистих Гір і Ефель-Дуату. Вона також поширилася до верхів’їв Андуїну, по землях на захід від Ріки та на схід від гір аж до Ірисних Полів.

У часи Війни за Перстень наприкінці Епохи такими були межі поширення цієї мови як рідної, хоча великі території Еріадору спорожніли і береги Андуїну між Ірисною та Рауросом населяло зовсім мало людей.