Микол Остов - Усі жінки - відьми. Будинок шкереберть

— Сподіваюся, що ти плекаєш оптимізм і стосовно наших шансів перемогти Бобо, — сказала Пайпер і відразу збагнула, наскільки недоречно прозвучали її слова. — Бобо! Найбезневинніше бісівське ім’я, яке я коли-небудь чула!

— Яким би не було його ім’я, цей біс — спритний хлопець, — мовив Лео. — І нам слід сприймати його з належною серйозністю.

Дівчата розуміюче закивали головами.

— Що ж, може, це й не абищо, але ми принаймні знаємо, що на цього типа не має впливу, — зазначила Пайпер.

— Еге ж, — підтвердила Фібі, — від деяких тактичних прийомів доведеться відмовитися. Але, гадаю, нам треба розширити коло наших досліджень. — Вона взяла руки в боки і з рішучим виглядом поглянула на сестер. — На горище?

— На горище! — в унісон кивнули Пайпер і Пейдж.

Сестри і Лео тяжко зітхнули і вже вкотре вирушили сходами на горище.

Фібі зупинилася на півдорозі й обернулася:

— Лео, може збігаєш швиденько в кухню, га? — спитала вона.

Він знизав плечима.

— Так, але навіщо?

Фібі залилася несподіваним рум’янцем.

— Ну, якщо суфле не дісталося Бобо, то, може, нехай воно дістанеться нам?

При цих словах усі засміялися.

І ніхто не став заперечувати.

— Ось воно! — сказала Фібі, зосереджено схилившись над «Книгою таїнств». Її окуляри у пластмасовій оправі з’їхали на кінчик носа. — Ми не можемо ліквідувати те, чого не бачимо. Ми навчилися цього на гіркому досвіді, чи не так?

— Та ото ж, — кивнула Пайпер. — Ще й як навчилися!

— Отже, — підсумувала Пейдж, ставши позаду Фібі і зазирнувши в книгу, — нам потрібне заклинання проти невидимості.

При цих словах книга тихенько зашелестіла і розгорнулася на потрібній сторінці.

— Хто шукає, той завжди знайде, — іронічно процитував Лео.

Фібі поправила окуляри і зосереджено схилилася над сторінкою. Потім нарочито урочисто прокашлялася, готуючись до прочитання заклинання.

Взявши руки в боки, вона запитально поглянула на сестер і свояка.

— Ну, що ви на це скажете?

— Добрий початок, — кисло зауважила Пайпер, покусуючи ніготь.

Фібі запитально схилила голову вбік, прекрасно зрозумівши інтонацію сестри.

— Що тобі не подобається?

Пайпер непевно знизала плечима.

— Може… може, цього не досить? Я хочу сказати: ми вже використовували проти нього і заклинання, і зілля, але нічого не допомогло.

— Ми навіть використали проти Бобо поєднану силу трьох, — нагадала усім Пейдж. — Щось не схоже, що вона хоч якось на нього вплинула.

— Та годі вам, народ! — енергійно сплеснула руками Фібі. — Завжди майте на увазі, що склянка наполовину повна, а не наполовину порожня!

— Ну то й що? — похмуро кинула Пейдж і сіла на підвіконня, підперши щоку рукою.

— Так не можна! — з рішучим виглядом заперечила Фібі. — Такий настрій нікуди не годиться. Ми відьми — чи хто? Невже ми допустимо, щоб цей самозваний психоаналітик збиткувався з нас?

— Та який там він психоаналітик? — кинула Пейдж. — Він — просто іграшка.

— Ага, і все це, по-твоєму, просто дитячі забави, так? — спитала Пайпер, яка теж почувалася дещо розгубленою.

— Ми маємо заклинання, — переконувала Фібі. — І воно сильніше, аніж те, яке ми склали напередодні. Тому що воно йде не від нас; у ньому сконцентровані досвід і сила наших предків, тих, які мешкали у цьому будинку. Звісно, я можу це заклинання дещо змінити, щоб краще пристосувати його до конкретних обставин.

Пайпер кивнула, уперше оживившись відтоді, як вони повернулися на горище.

— Може, це дійсно спрацює.

Пейдж поправила волосся і глибоко замислилася.

— Ртуть! — нарешті вигукнула вона, і її очі засяяли.

— Яка ще ртуть? — злегка підозріло спитала Пайпер.

— Ртуть — ось що ми забули додати до нашого останнього зілля, — пояснила Пейдж. — Якби ми це зробили, то нам точно б вдалося знищити Бобо!

— Можливо, — сухо промовила Пайпер.

— Зілля, якщо в нього додати дещицю ртуті, діятиме набагато швидше, — вголос розмірковувала Пейдж. — Ми скажемо заклинання, кинемо зілля і — гоп! — Бобо вмить щезне, як його і не було!

— Гадаю, що ми залишаємо щось поза увагою, — завважила Пайпер.

— Не будь такою песимісткою, — жартома пригрозила їй пальцем Фібі.

Лео, який сидів у кутку кімнати, насупився.

— А мені здається, що вона має рацію. Тут має бути щось іще. Якась іще одна стадія, чи що… якби було так легко знищити Бобо, ви давно б уже це зробили.