Микол Остов - Усі жінки - відьми. Будинок шкереберть

— Бачиш, я знову здатен телепортуватися!

І вони привітали одне одного, ляснувши долоня об долоню.

— Ми з тобою впоралися зі своїми проблемами. А Пайпер? — запитала Пейдж.

Лео схилив набік голову, прислухаючись на відстані до своєї дружини.

— У неї вже нічого не болить, — відповів він. — Наскільки я зрозумів, зустріч віч-на-віч зі своїми страхами у вітальні та розповідь Ваяту про його народження допомогли Пайпер подолати силу, яка викликала у неї оті «пологові болі».

— Прекрасно, — сказала Пейдж, широко посміхаючись. — А що ж там наша Фібі? — спитала вона і завмерла, уважно принюхуючись. — І справді пахне смаженим курчам, чи то мені тільки здалося?

— То, напевне, Фібі, — прокоментував Лео. — І цей запах означає, що вона теж подолала свою проблему «волаючої їжі».

— Подолала тим, що приготувала нам поїсти? — спитала Пейдж, щиро здивувавшись. І, знизавши плечима, додала: — Тим краще, що вона зробила це саме в такий спосіб. Бо я зголодніла! — з цими словами Пейдж поплескала себе по животу.

Ступаючи навшпиньках коридором, Пейдж і Лео наштовхнулися на Пайпер, яка світилася посмішкою.

— Ну як твоя спальня? Краще? — запитала вона в Пейдж.

Пейдж кивнула:

— Залишилися тільки спогади про те, що дійсно зі мною трапилося, — вигукнула вона. — Я не кажу, що мені було нецікаво бачити й інші сцени, але мене більше цікавить те, що відбувалося насправді.

— А я і не докоряю тобі, — завважила Пайпер.

— А ти як? — кивнула головою Пейдж на живіт сестри.

— Знаєш, я принесла Ваята в їдальню і розповіла йому історію про те, як він народився, — відповіла їй Пайпер. — Це не було чаклунство в повному сенсі цього слова, але моя розповідь справила дійсно магічний вплив. Я не жартую, це дійсно так.

— А я й не збираюся ставити під сумнів твої слова, — сказала Пейдж і розсміялася, підкотивши очі. — Який може бути сумнів, коли все владналося! А де Ваят зараз?

— Та я телепортував його до колиски, нехай поспить малюк, — жартівливо відповів Лео.

— Ага, значить твої телепортаційні здібності знову в нормі! — зазначила Пайпер.

— Невже ми перемогли Бобо на його власному полі? — здивовано спитала Пейдж.

— Не роби поспішних висновків, — застерегла Пайпер сестру. — Нам іще треба пересвідчитися, що у Фібі теж усе гаразд. Хоча, — тут вона понюхала повітря, як гончак, і з задоволеним виразом на обличчі додала: — Хоча, судячи з пахощів, що долинають з кухні, можу зробити припущення, що вона теж не побоялася зіткнутися віч-на-віч зі своїм страхом. А потім нарізала його, потушкувала і полила соусом. Мабуть, у нас із нею набагато більше спільного, ніж мені здавалося раніше.

— Не наганяй апетиту, — сказала їй Пейдж, і в очікуванні трапези знову поплескала себе по животу.

Двері в кухню розчахнулися і на порозі їх зустріла Фібі з розчервонілим обличчям, що аж сяяло від радості.

— Чому я не чую магічного слова? — спитала вона, жартома намірившись на Пейдж дерев’яною ложкою. — Бо я приготувала їжі на цілу армію!

— А три відьми та один янгол-хоронитель схожі на армію? — спитала Пайпер.

— Ще й як! — посміхнулася Фібі й махнула рукою, запрошуючи всіх у кухню. — Мені здається, варто влаштувати урочистий обід у їдальні. Бо, зрештою, це особлива нагода, щось типу святкування перемоги над злом, чи що…

— Особливо тепер, коли я можу входити в їдальню без страху! — весело додала Пайпер.

— Що ж, тоді хутчіш накриваймо на стіл! Я саме збиралася це робити. Хапайте страви і несіть їх до їдальні! — І вона змахнула рукою, показуючи на кухонний стіл, на якому було безліч всіляких страв.

Сестри і Лео, буркочучи зголоднілими шлунками, без зволікання підкорилися команді. Вони з подивом побачили, що Фібі приготувала цілу купу зеленого салату, наваристий картопляний суп, смажене курча і навіть трохи канадського рису.

— Оце так! А що у нас на десерт? — підколола господиню Пайпер, несучи до їдальні глечик з охолодженою водою. Утім, вона це запитала напівжартома, сподіваючись, що, усе ж таки, якийсь десерт буде.

— На десерт у нас шоколадне суфле, — з нарочитою недбалістю кинула Фібі.

— Не може бути! Не обманюй! — ошелешено сказала Пейдж. — Мені майже почало хотітися, щоб злі біси обсідали нас якомога частіше, тоді й всілякої смакоти більше перепадатиме. Я сказала «майже», — швидко нагадала вона, побачивши здивовані погляди інших членів родини.

— Вуаля! — сказала Фібі, ставлячи на стіл великий таріль зі смаженим курчам.